Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

а І Стрічка, застіжка, політична, жичка, гарасшка — цс не дуже довгий (ЗО—50 см) шматок шовкової або вовняної, а то ще дуже часто просто бавовняної стрічки чи крайки, червоної або блакитної, у парубків та в молодих чаї опіків, зеленої або навіть чорної — у старих. Иноді її заступає звичайний шнурочок з барвистої вовни або З ниток з кутасиками або з вузликами на кінцях.

б) Шпонка, спінка, цебто запонка, трапляється найбільше в Галичині, у бойків і являє собою найчастіше два металеві кружечки більший та менший, що сполучені влютоваиим до них штифтиком. Кружок меншого діиметру не оздоблений нічим, його просувають у петлю коміра сорочки, більший кружок, зовнішній, звичайно буває чим-небудь оздоблений. Часом це просто мідна монета; иноді його краї загнуті і притримують вставлене туди кругленьке шкло, що під нього підкладено якийсь візерунок, вирізаний з фольги або з кольорового паперу; нарешті, найчастіше замісць шкла в шпонку вставляють маленьке дзеркальце та на другому його боці видряпують на амальгамі якийсь візерунок, підкладений знову-такн кольоровим папером або фольгою. Подібні шпонки трапляються иноді й на російській Україні, і на Волині, де впни значно бідніші. Шпонки носять не тільки чатові ки, але й жінки

в) З-поміж жіночих оздоб ми вже згадували про клокічки, цебто намисто з плодів рослини Staphilea pinnata L., що. як дуже рідкий для Європи виняток, затрималось ще в ужитку і серед чоловіків на Гуцульшині. До цього намиста, крім плодових коробочок, вплітають ще й мідні гудзики, подібні до них формою. У київському міському музеї можна бачити дуже гарний зразок цієї оздоби з причепленими до намиста кипарисовими хрестиками.

г) Каблучки чаїовіки носять цілком такі самі, як і жінки, найбільше шлюбні.

f) Персні частіше трапляються у чатовіків, ніж у жінок. Особливу оригінальність виявляє один з родів гуцульських мідних перснів: він являє собою каблучку, середню завгрубшки, а на ній зверху прироблені, звичайно три. пірамідальні малі шипи. Це наявний, хоч і дуже невинний пережиток бойового персня, що затримався ще у хевсурів на Кавказі та являє собою зброю, з якою не слід жартувати. За козацьких часів, наслідуючи польських панів, козацька старшина починає набувати персні-печатки (сегнети); в денни-

ку Я. Марковича, під роком 1724, коли він ще був буичуковим товаришем, згадується, що «сегиет робити жидові дав».

До числа чоловічих оздоб треба додати ще великі мідні хрести, що їх носять гуцули на шиї на ремінці або на «мосяжному ретязьку», цебто на і ланцюжку дуже вибагливого виробу. Подібні ретязі вживають також, щоб утримувати на плечах сердак, що його літом у свято часто відкидають назад, на кшталт гусарського ментика. Вживають їх також і для инших потреб: на такому ретязі висить звичайно на поясі мідна протичка для люльки, що відзначається часто дуже вибагливою роботою та складним малюнком; нарешті, як свідчить Голова цький, такі самі ретязі гуцули носять і як браслети на руках. До оздоб можна зачислити ще: чапраги, що ними застьобують на шиї кептар, а иноді й иншу одежу; ріжного роду клямри, цебто пряжки, теж мідні і часто також фігурні, що їх насаджують часто на ремінці та крайки, на яких висять: дзьобня чи дзюбенька, табівка та инші додатки до чоловічого костюма, що про них скажемо далі.

2) Зачіска волосся. Питання про зачіси волосся у населення України на початках історичних часів, а також за київської та литовської доби, навряд чи можна розв’язати з повною достовірністю; але, судячи по деяких малюнках та по аналогії з иншими слав'ннами, можна гадати, що вони не дуже відзначались од зачісу сучасних бойків та населення північної та західньої України взагалі, а саме: волосся, що лежало иа голові в напрямі його натурального росту, підрізували тільки на лобі, а решта волосся спадала вниз, більш-менш довгими пасмами, на плечі та на спину. В деяких місцевостях у бойків, як, наприклад, у селі Головацькому, чоловіки носять волосся таке саме завдовжки, як і в жінок, перед святами заплітають його, а потім пишаються кучерями, що від того повстають, розпустивши їх по плечах та по спині. Колись чоловіки цих місцевостей так і ходили з косами, як вогули, і в селі Плавйому нам повелося знайти майже столітнього старого чоловіка, єдиного, що p. 1905 ще по-старовинному заплітав волосся у дві коси (табл. XIМ, 2). Звичай голити цілу голову, крім тімени, та залишати тільки оселедець, цебто чуб, закручений за вухо,—безперечно, східиього походження, і з’явився він на Україні не раніше козацьких* часів. Ми не знаємо навіть з певністю, чи носило оселедці взагалі ціле населення, хоч би самого Лівобережжя, в ті часи, але багато фактів,— і перш за все повна відсутність згадок за оселедці в Західній Україні та в Галичині, примушує нас припускати, шо цей зачіс був одзнакою самого тільки козацького стану. Одміною, або краще сказати, упрощенням оселедця був, мабуть майже до наших часів, звичай підголювати чуприну на голові досить високо з усіх боків, залишаючи волосся на тімени; залишене волосся розсипалось по голові, прикриваючи підголені місця, тільки над очима це волосся все-таки підстригали. Такий зачіс змальований у «Живописной Украйні» Л. Жем-чужникова, а авторові цих рядків у дитинстві і за молодощів доводилось і самому бачити на власні очі. Такий самий зачіс носили й у Польщі та в Литві, як це можна бачити на малюнках Голембіовського. В наші часи на східній Україні існує головно два роди зачісок: 1) під ворота чи у скобки, цебто так само, як і на західній Україні, з вирізом на лобі вище очей; при цьому решту волосся підстригають кругом, залишаючи його на потилиці трохи довше, ніж на висках; 2) під макитру, цебто в кружок, коли волосся підстригають рівно навколо цілої голови (без воріт). Щоб таким способом обстригти волосся якомога рівніше, пацієнтові на голову насаджують макитру та підстригають всі кінці волосся, що їх видно з-під країв макнтри.

Зачіска волосся набік, з проділсм, як цілком справно зауважив Чубинеький, трапляється тільки у селян, що потерлися на панському дворі, вийшли на писарів, прожили кілька літ у місті тощо.

Як видно зі спостережень Чубинського, всі українці носять вуси, а бороди носять тільки старі люде, з винятком Полісся, де можна зустріти й молодих людей з бородою. Це майже цілком