Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
* Твоя величність (фр.).
** Гостре слівце (фр.).
Мандрівники перетнули степ, зелену пустелю, яку Сеґюр назвав пустелею Сходу, знаючи, що вона простяглася від Європи до китайського кордону. Для Сеґюра степ був передовсім ландшафтом, що чекав доторку цивілізації.
Та частина степу, де ми опинились і куди цивілізація намагається поширити свої завоювання та працю, нагадує (203) чисте полотно, на якому художник розпочинає творити величну картину, розміщуючи там хутори, там гаї, там оброблені лани. Проте писання картини просувається повільно і ще понад сторіччя зберігатиме краєвид пустелі 119.
Усі мандрівники XVIII століття мовчки погоджувалися з ідеєю цивілізації як завойовницької сили, що має підкорити Східну Європу, але подорож до Криму породила іншу ідею ідею цивілізації як мистецької сили, яка повільно нагромаджує живописні деталі. Хоч Потьомкін зміг лише символічно прикрасити безмежність степу, мандрівникам припали до вподоби картини із татарами-кочовиками, їхніми наметами та верблюдами, які додавали «трохи життя цьому одноманітному краєвидові». Та ще більше їх розважило, коли Потьомкін «показав» п’ятдесят ескадронів козаків: «їхні азійські мальовничі костюми, спритні маневри, швидкі коні, їхні перегони, галас та списи — все це змушувало миттєво забувати про степи» 120. Ця сценічна хореографія дикості, велика опера відсталості, була водночас першим кроком до цивілізації.
«ВІД ІЛЮЗІЙ ДО ІЛЮЗІЙ»«Кримський півострів, — писав Сеґюр, нарешті діставшись туди, — зі сходу омиває Азовське море, з півдня і заходу — Чорне море, а на півночі обмежують пустельні рівнини стародавньої Скіфії». Для тогочасного мандрівника Східною Європою нав’язлива ідея «стародавньої Скіфії» була таким самим географічним фактом, як і Чорне море, але 2000 років тому Скіфія справді лежала на півночі Криму. Нарешті степ залишився позаду, скрізь були квіти та фрукти, лаври та виноградники, і вже не як прикраси в дусі рококо, але як справжня місцева флора. Холодний північний клімат раптово змінився, як писав Сеґюр, італійським теплом Венеції та Неаполя. Ґете, мандруючи паралельним шляхом у Західній Європі, перебував у Неаполі саме тоді, коли Сеґюр дістався Криму, і також дав волю поетичній уяві: «Різнобарвні квіти та плоди, якими природа сама себе прикрашає, здається, закликають людей прикрасити себе та свій маєток найяскравішими кольорами» 121. Мандрівники насолоджувалися (204) потьомкінським «видовищем Везувія», що освітлювало краєвид і перетворювало ніч на день, саме тоді, коли Ґете оглядав справжній Везувій, який вивергав уночі вогненну лаву 122. Східна Європа ставала фантастичним, ілюзорним відбиттям Європи Західної.
Крим постав перед Сеґюром весь у квітах та фруктах саме тому, що, побачивши перші ґірлянди на шляху, той був налаштований сприймати Східну Європу під кутом мальовничості. Насправді ж іще перед від’їздом Сеґюр оцінював природні ресурси Криму з цілком практичного боку. Переконуючи Потьомкіна, що французька торгівля вигідніша за англійську, яка домінувала у Росії, Сеґюр особливо наголошував на російській «південній комерції». Лише «ми можемо відкрити ринки збуту для товарів з тієї території, величезної, але майже пустельної, — наполягав він, — яку ваша государиня наказала заселити, цивілізувати, збагатити та урядувати». Вони були близькі до укладення безпрецедентної комерційної угоди про торгівлю між провінціями південної Росії та південної Франції, і в цей спосіб Східна Європа знову знаходила географічного аналога в Європі Західній, отож обидва реґіони тепер пов’язувалися планами економічної експлуатації 123. Так само як і леді Крейвен, дивлячись на севастопольську гавань, мріяла про британських колоністів і купців, Сеґюр у Санкт-Петербурзі думав про Крим і уявляв французьку торгівлю, що цивілізуватиме півострів.
Але коли Сеґюр 1787 року таки потрапив до Криму, його фантазії стали значно химернішими. Разом із принцом де Лінем вони уявляли, що подумала б «Європа», якби всіх подорожан, укупі з Йосифом та Катериною, полонили татари і привезли турецькому султанові. Схід був близько, за Чорним морем, і принц уявляв, як усі вони «покидають Європу, якщо можна назвати так те, що ми побачили і що так мало на неї схоже» 124. Крим для нього був частиною Східної Європи, найменш подібною до власне «Європи», хай навіть із погляду географії він і належав до неї. У Бахчисараї, колишній столиці Кримського ханату, де мандрівники зупинилися у ханському палаці, Сеґюр забув про цей факт. Там «можна було повірити, ніби ми наяву перенеслися до турецького або перського міста, з тією лиш відмінністю, що ми могли оглядати (205) все, не боячись тих принижень, від яких християни потерпають на Сході». У Криму Східна Європа стала ілюзорним Сходом, де європейці мали владу, передовсім владу вивчати та досліджувати. Вони навіть потрапили до палацових гаремів, але їм було цього замало: «Підкорені мусульмани не могли нам ні в чому відмовити, тож ми увійшли до мечеті під час молитви». Після такого вияву чемності представники просвіченої цивілізації, природно, були обурені виглядом дервішів, що крутилися поруч, — «одним із тих видовищ, які засмучують людський розум» 125.
Сеґюр створив для себе східну фантазію, відповіднішу його смакам, і під час написання спогадів пригадав усе до деталей.
Пам’ятаю, як, лежачи на дивані, знеможений страхітливою спекою, проте насолоджуючись дзюркотом води, прохолодою затінку та пахощами квітів, я віддався східним лінощам, мріям і неробству, наче справжній паша; тієї самої миті я побачив перед собою маленького старця у довгій одежі, з білою бородою і червоною ярмулкою на лисій голові.
Його вигляд, його скромна поведінка, його азійське привітання довершили ілюзію: на декілька хвилин я повірив, ніби я справді мусульманський володар, чий аґа чи бостанжі прибув виконати мої священні накази. Цей раб трохи володів франкською мовою, а саме ламаною італійською, і я дізнався
