Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Вибравшись із Санкт-Петербурґа у січні, мандрівники загорталися від холоду у ведмежі шкури. Довгі зимові північні ночі перемагало видовищне штучне світло:
Завдяки східній розкоші нам не бракувало світла, що розсіювало темряву (ténèbres): зовсім близько одне до одного, обабіч дороги, височіли величезні запалені смолоскипи з ялин, кипарисів, беріз і сосен, тож ми подорожували дорогою вогню, яскравішого за сонячне світло. Здавалося, що гордовита самодержиця Півночі посеред глупої ночі забажала та наказала: «Хай буде світло» 102.
Саме палаючі дерева стали першим чарівним «східним» ефектом подорожі: перемога дня над ніччю уособлювала вихід Росії з ténèbres на денне світло цивілізації. Не менше див траплялося й за денного світла, коли засніжені поля виблискували «розкішно, наче кришталь і діаманти». Хоча подорож водою (власне Дніпром) мала початися аж у Києві, уява Сеґюра завчасно перетворила зимове поле на «замерзле море», а сани на «флотилію легких човнів». Селяни із обмерзлими бородами збиралися подивитися на мандрівників, які зупинялися у заздалегідь приготованих маленьких палациках уздовж шляху, зведених «немов казковими чарами» (féerie). Там, розлігшись на диванних подушках, недосяжні (197) «для суворого клімату та злиденної землі», вони насолоджувалися «добірними винами» та «рідкісними фруктами», а також розвагами, що їх завжди привносить до кожного товариства чарівна жінка, «хай навіть і деспотична цариця» 103.
За таких обставин Катерина могла впевнено дражнити Сеґюра французьким образом Росії: «Закладаюся, графе, що ось саме зараз ваші чарівні пані, ваше вишукане панство та ваші мудреці у Парижі щиро вам співчувають, що ви подорожуєте країною ведмедів, батьківщиною варварів разом із набридливою царицею» 104. І хоча Сеґюр тактовно нагадав їй, як нею захоплювався Вольтер, уже десять років покійний, він усе-таки знав, що Катерина свідома того, скільки ще людей, «а надто у Франції і в Парижі», досі вважають Росію «азійською країною, бідною, потонулою в невігластві, темряві (ténèbres) та варварстві», плутаючи «нову європейську Росію із сільською та азійською Московією» 105. Та і як він міг того не знати, коли саме такий образ Росії подавав у власних спогадах, призначених для прийдешніх поколінь! Однак на шляху до Криму Катерина та її французький посол могли добродушно з цього кепкувати, позаяк їхня подорож не заперечувала, а радше сміливо драматизувала французький погляд на Східну Європу. Німкеня за походженням, Катерина сама дуже добре відчувала ідею східного варварства Росії, яке виправдовувало її просвічений деспотизм. Тепер вона збиралася захопити Крим, а разом із ним саму ідею «орієнтальної» Східної Європи. Цю подорож, від самого початку прикрашену східними ефектами, й було задумано як демонстрацію її влади над ведмедями та варварами. Тож коли уява Західної Європи була готова сприйняти Крим, Катерина пропонувала його чарівним пані Парижа, попри те, що сама його привласнила.
У Смоленську мандрівники нарешті дісталися Дніпра і почали думати про довгий шлях, який ця ріка долає до Чорного моря і який їм самим доведеться здолати. У Смоленську відбувся великий бал на честь Катерини, під час якого Сеґюр зауважив, що хоча тут, як і в Петербурзі, «на поверхні лежить образ цивілізації, але під цією тонкою шкуркою уважний спостерігач усе ще легко добачить стару Московію» 106. Очевидно, цивілізація не була тим «рідкісним плодом», (198) який можна очистити та спожити у Росії. Сеґюрові Смоленськ видався «надзвичайно мальовничим», але згодом, коли він писав свої спогади, йому пригадалася лише картина міста у вогні, коли воно капітулювало перед Наполеоном — картина гірких плодів завоювання. У лютому Катерина прибула до Києва, де все товариство мало чекати три місяці до весни, допоки не скресне крига і можна буде плисти Дніпром. Сеґюр повідомив, що назва міста має сарматське походження, що колись його захопили кримські татари, а також воно належало Польщі. Тож завдяки цим давнім і сучасним асоціаціям Київ однозначно був Східною Європою. З погляду архітектури місто виглядало як «химерне поєднання величних руїн та жалюгідних халуп» 107. Етнічно Київ виявився не менш чудернацькою сумішшю, бо серед тих, хто вийшов зустрічати Катерину, були і «славнозвісні козаки з Дону, багато одягнені à l’asiatique *», відомі, зокрема, своєю «недисциплінованістю», і татари «колись господарі Росії, а нині скромні й покірні волі жінки». Також були кочові киргизькі племена і «ті дикі калмики, справжні гуни, чия потворність колись так нажахала Європу». Страхіття Східної Європи, упокорені та перетворені на колоритну розвагу для мандрівників, відійшли у минуле. Уже знайома формула контрасту й мішанини, що так добре прислужилася Сеґюрові в Москві та Петербурзі, тут набувала п’янкого присмаку фантазії: «Все це виглядало як чарівний театр, де, здавалося, перемішано та поєднано старовину із сучасністю, цивілізацію із варварством, — найпікантніший контраст найрозмаїтіших і суперечливих звичаїв, постатей і костюмів» 108. Ця пікантність розпалювала фантазію, тому Сеґюр жив у Києві «наче російський боярин» або — якщо зробити фантазію питомо київською — «як один з нащадків Рюрика та Володимира» 109. Він пригадував, що колись, на шляху до Росії, він мав нагоду грати роль польського воєводи. Отже, дуже ймовірно, що у Криму він легко зіграє роль паші, який розлігся на своєму дивані.
* На азійський манер (фр.).
У Києві до них приєднався чоловік, що став душею всієї компанії, — відомий своїм шармом Шарль-Жозеф принц де Лінь, чиї оповідання ще багато років по тому підтримували в (199) Європі розмови про кримську подорож. Він походив із Брюсселя, але його культурні та політичні симпатії належали почасти Франції, почасти Габсбурґам. Якийсь час він жив у Польщі, і його навіть розглядали як кандидата на трон, але тепер Катерина привернула його фантазію, не тільки запросивши до Криму, але й подарувавши землі на півострові, саме там, де Іфігенія начебто була жрицею Артеміди. Сеґюр
