Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Я взявся за свій геть розсіяний розум; я ледь-ледь надав ладу своїм розпорошеним думкам. Я роздивляюся навколо зі співчуттям до цих чарівних місць, яких я вже ніколи не побачу і які дозволили мені прожити найпрекрасніший день у моєму житті 132.
Аж ніяк не зміцнивши вдачі принца (та й невідомо, що могло б її зміцнити), Крим розсіяв його розум, сплутав думки і стер його ідентичність. Таке потурання власним жаданням було зумовлене ідеєю Східної Європи як краю фантазії та ілюзії.
Однак тому, хто зазирав за завісу кримських ілюзій, загрожували небезпека та розчарування. Перед від’їздом принц де Лінь та граф де Сеґюр потрапили у халепу, бо принц виявився занадто цікавим і запропонував графові:
Що нам з тих прогулянок у цьому величезному саду, коли ми не зважуємося скуштувати плодів? Перед від’їздом з Татарії я мушу принаймні раз побачити татарську жінку без чадри; і я вже зважився на це. Чи не бажаєте скласти мені компанію в цій виправі? 133
Вони пішли на полювання й натрапили на трьох жінок, котрі купалися у струмку на узліссі: «Але ж, яке розчарування, серед них не було ані молодих, ані привабливих». Жінки помітили, що за ними підглядають, та зчинили галас, після чого за відважними шукачами пригод погналися татарські чоловіки, розмахуючи ятаганами та жбурляючи каміння. Катерина висварила їх, як дітей, за погану поведінку, але дозволила сховатися за ширмою, коли приймала татарську князівну 134. Якщо Потьомкін старанно упорядковував ландшафт для мандрівників, то задля їхньої приємності також можна було влаштувати навіть сцену підглядання. (210)
Проте вправність тих, хто створював ці сцени та ілюзії, було упізнано й належно оцінено. «Я дуже добре знаю, що таке спритність рук», — писав принц де Лінь. Він пишався, що йому пощастило зазирнути за фасади, і вважав, що лише Катерину ввели в оману потьомкінські села, «міста без вулиць, вулиці без будинків і будинки без дахів, дверей та вікон» 135. Цю ілюзорну виставу спланували на такий манер, аби розпалити уяву мандрівників, улестити почуття вищості їхньої цивілізації і, нарешті, змусити їх самих стати винахідниками та літописцями фантастичної леґенди про імперію Катерини. «Нас ведуть від ілюзій до ілюзій», — сказав імператор Йосиф II, підбиваючи підсумок подорожі 136.
Закінчити мандрівку для Сеґюра означало «залишити швидку й мінливу дію роману, повернувшись до повільної та серйозної ходи історії». Якщо мандри Східною Європою спонукали відчувати себе героєм роману, то не дивно, що мандрівники прикрашали свої оповіді фантазіями, а вигаданий барон Мюнхгаузен із повним правом міг опинитися серед них. Щодо історії, то для мандрівників Кримом, як і для багатьох тогочасних мандрівників Східною Європою, була властива неймовірна байдужість до історичних епох та подій. Скажімо, принц де Лінь блукав міфологічною Тавридою та давньою Персією і уявляв себе на шляху до біблійного Вифлеєма, а Сеґюр кидав сумний погляд назад:
Після від’їзду з цієї казкової землі мені вже ніколи не пощастить щокроку натрапляти на нові речі, як під час нашого тріумфального романного (romanesque) походу, які викликатимуть зачудовання: миттєво побудовані флоти, загони козаків і татар, які поспішають із глибин Азії, освітлені дороги, вогняні гори, казкові палаци, розбиті за одну ніч сади, дикі печери, храми Діани, чудові гареми, кочові племена, верблюди і дромадери, що простують пустелею, господарі Волощини, кавказькі князі, переслідувані грузинські королі, котрі пропонують свою вірність та звертають молитви до цариці Півночі.
Слід було вертатися до сухих політичних розрахунків 137.
Політика, так само як і історія, після країни чудес могла принести лише розчарування. Проте, звісно, Сеґюр (211)
вповні збагнув значення цієї казки, підпорядковуючи свої дивовижні спогади могутній постаті Катерини, цариці Півночі. На шляху до Криму вона справді була царицею із півночі, а її казкова імперія, що чарами постала з «глибин Азії», була цілком «східною», незважаючи на те, що лежала у межах Європи. Цей момент в історії XVIII сторіччя найгостріше передавав драму та дилему Східної Європи.
Сеґюр повертався зі «Сходу» саме в той час, коли із Заходу почали надходити перші звістки про «загальну революцію». Французька революція, «предмет роздумів, надій та страхів, значно серйозніших і глибших порівняно з почуттями, навіяними тим коротким та прекрасним сном про Тавриду, цією казкою з «Тисячі й одної ночі», ілюзія якої тільки-но зникла» 138. Настання Французької революції у Західній Європі було явищем політичним та історичним, тоді як Східна Європа здавалася чимось протилежним, — безтілесною імперією снів та ілюзій. Принц де Лінь написав лист із Криму до своєї маркізи 1787 року, вводячи ту саму опозицію: «Підданці цієї імперії, яких через свою доброту ми так часто жаліємо, не переймаються Генеральними Штатами, вони благають філософів не просвічувати їх» 139. Принц-вільнодумець чудово розумів, що Східна Європа могла послужити притулком від нестримного маршу XVIII сторіччя.
Але ще лишалася остання вистава на останній зупинці подорожі від Криму до Санкт-Петербурґа. Мандрівники зупинилися у Полтаві, в Україні, де 1709 року Петро розгромив Карла XII і де Вольтер 1731 року поставив літературний дороговказ, аби відзначити відкриття Східної Європи у своїй «Історії Карла XII». Сеґюр розумів історичне значення Полтави, зобразивши її як протилежність потьомкінського села, — скромний вигляд Полтави применшував її історичну вагу:
Полтава, маленьке містечко, погано укріплене, вельми малозаселене, яке не може запропонувати ані будівлі, ані пам’ятника, гідних, аби на них спиняти зір, було б відоме хіба що ерудитові. Але 1709 року славетна перемога та страхітлива поразка привернули до неї погляди всієї Європи і зробили її безсмертною 140. (212)
Ці слова гідні самого Вольтера, особливо припущення про дві Європи, — ту, яка звертала свою увагу на те, що було її варте, і ту на якій увага могла або не могла спинитися. Сеґюр прибув до Полтави подивитися на те, що вона могла «запропонувати» його «поглядові». У цьому випадку пропозиції були чудові, бо Потьомкін, востаннє виступаючи як імпресаріо, поставив битву під Полтавою для напучення Катерини та її гостей. Сеґюр описав
