Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

* «Я померла» (фр.).

Суто по-англійському дивлячись на рільництво, вона захоплювалася валаськими ґрунтами, «масним чорноземом», підсумовуючи: «Цю країну можна було б назвати діамантом у поганих руках. Але ж якою вона б стала в руках доброго смаку й працьовитості». Метафора «діаманта в поганих руках» цілком відповідала уявленням леді Крейвен про Східну Європу, натякаючи на брак відшліфованості й завершеності, які зробили б ці землі хоча б почасти гідними леді. Про Семигородські Альпи, або Південні Карпати, що (187) простяглися уздовж кордону між Османською Волощиною та Габсбурзькою імперією, вона пише: «Ці чарівні гори, напевно, Бог призначав не для того, аби давати притулок пригнобленим підданцям і вбивцям-утікачам». Їй відлягло від серця, коли, в’їжджаючи до Семигороду, вона побачила габсбурзького орла та «відчула себе під імператорським захистом», а старий митник повідомив їй, що «досі не бачив і не чув, щоб леді перетинала цей кордон». Усю свою оповідь, від початку до кінця, вона перетворила на драматичні пригоди леді, що відкриває землі, де доти шукали пригод здебільшого чоловіки. Імператор Йосиф II оглядав свої семигородські полки саме тоді, коли леді Крейвен перетнула кордон, тож він «надіслав мені звістку, що чекатиме мене, так і зробивши». Його особливо зацікавили карти, які вона зібрала перед мандрівкою, вони, «здається, дуже йому сподобалися» 82. Всього через рік, 1787-го, Йосиф оголосив війну Османській імперії, і це була його остання велика авантюра у міжнародній політиці. Він сподівався захопити Волощину та Молдавію, отож у 1786 році карти й спостереження леді Крейвен особливо його зацікавили. Імператор зажадав заволодіти діамантом, хай той був і в поганих руках. Якби Габсбурґи дісталися Бухареста, вони, напевно, пробули б там довше, ніж один день.

Для леді Крейвен мандрівка від Константинополя до Відня була лише останнім етапом значно довшої мандрівки Східною Європою 1786 року. Вона залишила свого чоловіка у 1783 році і, перебуваючи 1785 року в Італії, вирішила податися на північ: «Тепер я вирушаю в дорогу і побачу двори та людей, яких мало хто з жінок бачив». Її шлях простягся з Відня до Кракова та Варшави, потім до Санкт-Петербурґа; звідти — довга мандрівка на південь до Криму, потім човном через Чорне море до Константинополя і, врешті-решт, знову до Відня через Болгарію та Волощину. Він охоплював усі три напрямки, які визначали для мандрівника XVIII сторіччя Східну Європу: спочатку подорож через Польщу до Санкт-Петербурґа, наприкінці шлях до Константинополя через південно-східну Європу (тут пройдений у зворотному напрямі), а між ними — подорож до Криму, що зв’язувала Санкт-Петербурґ із Константинополем і визначала вісь Східної Європи з півночі на південь. Саме цей відтинок шляху став (188) найзнаменитішим маршрутом десятиріччя, після того як цариця Катерина наступного 1787 року вирушила в Крим. Її супроводжував імператор Йосиф II, який, мабуть, підготувався до цієї подорожі за мапами леді Крейвен. Леді Крейвен відтак могла розраховувати на ажіотаж довкола тієї подорожі двох монархів, що підсилювало інтерес до її власних подорожніх нотаток, виданих 1789 року в Дубліні під назвою «Мандрівка до Константинополя через Крим». Ця книжка мала показати, «де побувала справжня леді Крейвен», бо якась самозванка видавала себе за неї «майже по всіх готелях Франції, Швейцарії та Англії», називаючи себе «дружиною мого чоловіка» 83. Розповідь про подорожі леді Крейвен мала очистити її ім’я від будь-яких скандалів, що вибухнули через «це зухвале ошуканство», та підтвердити, що справжня леді Крейвен мандрувала всією Східною Європою, тоді як самозванка (ймовірно, разом із лордом Крейвеном) здійснила звичнішу поїздку Західною Європою. Ця історія із двома леді, кожна з яких претендувала називатися Крейвен, у своїй частині континенту, перетворювала Східну Європу на терен пригод та автентичності, а Європу Західну на місце облуди та непристойності. Ідея «цивілізації» знову ставала амбівалентною: перший діамант був у поганих руках, а другий виявився підробкою. Книжку леді Крейвен написано у формі подорожніх листів від авторки до маркграфа Бранденбурзького, Ансбахського та Байройтського. Авторка зверталася до нього як до «любого брата», а підписувалася «із сестринським почуттям», проте 1791 року, коли лорд Крейвен помер, а подорожі Східною Європою залишилися позаду, маркграф перестав бути її братом, ставши натомість її другим чоловіком.

Леді Крейвен уперше передчула, що таке Східна Європа, ще в грудні 1785 року у Відні, коли захопилася одностроями угорських і польських офіцерів у габсбурзькій армії, завваживши, що «кожна нація має зберігати моду своєї країни і що людям нема чого мавпувати одне одного в одязі». З Відня вона помандрувала до Кракова, де знайшла «сумне свідчення» політичного краху Польщі. «Якби я народилася польським шляхтичем», міркувала вона, на якусь мить перейнявши чужу ідентичність, то «зреклася б своїх привілеїв, (189) аби врятувати свій край від поділів». У Варшаві, в січні 1786 року, вона довідалася, що блазні та слуги були «цілковитою власністю свого хазяїна». Король Станіслав-Авґуст дуже приязно говорив з нею про Англію, що «могло б засліпити мене стосовно моєї власної країни, якби я тільки могла любити її ще більше, але слово комфорт, яке починаєш розуміти тільки в тих краях, давно закарбувало її цінність у моїй свідомості» 84. Невіддільні один від одного ідеали комфорту та цивілізації завжди визначали в західного мандрівника Східною Європою самовпевнене відчуття власної зверхності.

У лютому, в Санкт-Петербурзі, вона виразніше відчула, що «витонченості, яка є продуктом властивої нам чистоти й порядку, годі шукати поза межами Англії». Її прикро вразили традиційно завважувані контрасти російської столиці, й вона запрошувала маркграфа та своїх читачів придивитися до них: «До вітальні, де підлогу викладено найкращим інкрустованим деревом, ви йдете по грубо зроблених сходах із найгіршої деревини, що смердять брудом. Форейтори тут носять овчинні кожухи». Так само вона не сприймає и манер російських дворян: «Остання мода напрочуд кумедна й недоречна у місцевому кліматі; французькі газові тканини та квіти — не для російських красунь». Та сама Катерина у російському вбранні, «дуже гарному», підтвердила переконання леді Крейвен, що кожна нація має дотримуватися власної моди. Також її вразив «дуже розкішний» бал-карнавал, що його дав у Петербурзі Сеґюр 86.

Головна причина її нарікань на Санкт-Петербурґ виявляє мотиви її мандрів. Це зимовий холод, що «напевно міг заморозити найпалкішу уяву». Тут нема місця поетам і художникам: «квіти фантазії мусять всохнути й померти там, де немає весни». Леді Крейвен подорожувала Східною