Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Нарешті леді Крейвен досягла крайньої точки півострова — нової російської гавані та морської бази у Севастополі, звідки вона невдовзі вирушить до Константинополя. Вона оглядала гавань, пильно вивчаючи величезний корабель «Слава Катерини» й міркуючи про те, як «усі флоти Європи в цих бухтах і гаванях захищатимуться від бурі та ворогів» 95. Ця особлива, виразно імперіалістична, фантазія стала не (193) такою вже неймовірною з плином історії, адже у XIX сторіччі європейські кораблі та війська справді прибули до Криму звідусіль, а річна облога Севастополя під час Кримської війни перетворилась на воєнну леґенду. Так само як і багато інших фантазій про завоювання, якими тішилися тодішні мандрівники Східною Європою, ця фантазія леді Крейвен одного дня втілилась у воєнній авантюрі.

Севастополь розпалив в уяві леді Крейвен ще виразніший образ майбутнього Криму, про що вона написала маркграфові Ансбахському:

Хоч я і не скрізь побувала на цьому півострові, мені видається, що я досконало його вивчила, і хоча це знайомство для мене нове, я від щирого серця хочу, аби його заселили люди працьовиті… Чи може хоч якась розумна істота, дорогий сер, споглядати природу без найменшої допомоги з боку мистецтва, що в усій своїй витонченості та красі простягає промисловості свою щедру руку, — і не схотіти віддати їй належне? Так, визнаю, я воліла би бачити тут колонію добрих англійських родин; заснування мануфактур, як це робиться в Англії, і повернення виробів цієї країни до нас 96.

Це вже був справжній імперіалізм. Леді Крейвен скористалася своїми новими знаннями про Крим, що за місяць переросли у «досконале» знайомство, перетворивши їх на справжню просвітницьку фантазію, привабливу для «кожної розумної істоти», байдуже, чоловіка чи жінки. На допомогу витонченості та красі природи вона кликала мистецтво мануфактури й економічної експлуатації. «Це не візіонерство чи поетичні образи», наполягала леді Крейвен, а «щире прагнення людини, що вважає все людство однією родиною» 97. Насправді це було таки візіонерством, і вона знала, що її маркграф та решта читачів саме так і подумають і, можливо, зможуть пофантазувати разом із нею. Попри економічний зміст візії, імперіалізм леді Крейвен залишався справжнісіньким імперіалізмом уяви. Леді Крейвен вирушила до Криму наситити свою уяву, — так само як Ґете обрав паралельний маршрут — до Італії, але справжнім плодом її подорожі стали фантазії про Східну Європу. (194)

У січні 1787 року Катерина Велика, яку охрестили Клеопатрою Півночі, вирушає із Санкт-Петербурґа у подорож імперією, аби, перетнувши Європу від Балтійського до Чорного моря, відвідати щойно приєднаний Крим. «Скрізь люди запевняли мене, що моя подорож буде повна перепон і незручностей, — пригадувала вона згодом. — Мене хотіли залякати виснажливим маршрутом, безводними пустелями, нездоровим кліматом». Так само, як і леді Крейвен, царицю відраджували від подорожі до Криму, але імперія належала їй, і, знов-таки, як і леді Крейвен, ба навіть ще більшою мірою, Катерина прагнула пригод: «Перечити мені — лише розпалювати мене» 98. Вона взяла із собою представників західноєвропейських держав при її дворі як офіційних свідків свого переможного походу — послів Англії, Австрії та Франції. Останнім був граф де Сеґюр.

«Звістка про цю велику подорож, очікування якої так сильно розпалювало нашу цікавість, — писав Сеґюр, — здавалося, лягла на наші плечі тоді, коли ми вже от-от мали в неї вирушити; можна сказати, що це було передчуття затяжних бурь і жахливих революцій, що не змусять довго на себе чекати». Можливо, поїздка до Криму відвертала його увагу від поглиблення політичної кризи у Франції та наближення революції. Очевидно, однією з причин тривожного очікування початку подорожі було те, що Петербурґ здавався Сеґюрові набагато ближчим до його дому, аніж Крим, а ще він побоювався, що перерветься листування, і це позбавить його «новин про мою дружину, моїх дітей, мого батька, мій уряд». Хай там як, а супроводжувати Катерину було його службовим обов’язком, і «наш сум був лише маленькою хмаринкою», що «зникла наче нічне марево» 99. Подорож невдовзі принесе йому нові марева, які не розвіюватимуться навіть при світлі дня.

Сеґюр попередив читачів, аби не очікували на звичайний травелоґ у просвітницькому дусі, що він сам не сподівається «побачити місцевість і людей у їхньому природному стані», так само як не можна зрозуміти «звичаїв наших сіл, побачивши їх лише в опері». Справді, оперне життя французьких селян можна було побачити навіть у Москві, адже Вільям (195) Кокс 1778 року відвідав у Московському дитячому притулку постановку пасторальної опери «Сільський чарівник» Жан-Жака Руссо в російському перекладі. Подорож до Криму 1787 року постане такою ж епічною виставою просто неба, таким собі оперним дійством.

Ілюзія майже завжди привабливіша за дійсність, і не лишається сумнівів, що та чарівна панорама, яку щокроку пропонували Катерині II і яку я намагатимуся стисло описати, через свою новизну багато кому видасться цікавішою, ніж часом корисніші з інших поглядів описи, пропоновані відомими вченими, які подорожували всюди та філософськи осмислили всі простори Росії, що так недавно постала з темряви неуцтва (ténèbres), аби блискавично стати такою могутньою й велетенською завдяки своєму першому злетові (essor) до цивілізації 100.

Ілюзія стане засадничим словом Сеґюра, котрий намагатиметься змалювати чарівну панораму Росії, яку він бачив разом із Катериною. Він усвідомлював, що не дасть «філософських» подорожніх свідчень на кшталт тих, за допомоги яких його філософічне століття намагалося пізнати Росію, але натякав, що фантастична оповідь може навіть ліпше відповідати фантастичному злетові Росії з темряви неуцтва до цивілізації.

Ця подорож відрізнялася від інших мандрівок іще й тим, що хоча, за офіційною версією, двір Катерини подорожував Росією, насправді саме він і був «об’єктом загальної цікавості», ба більше — «справжньою виставою». «Міркування», такі важливі для мандрівника XVIII століття, тут тонули у «невпинному гаморі добровільних чи вимушених бурхливих вітань» натовпу, який збирався обабіч дороги. До «загальної цікавості» російського натовпу долучився захват цілої Європи, що стежила за повідомленнями преси про просування Катерини. Посли надсилали звістки до своїх дворів, а Сеґюр запропонував власні спостереження читачам наступного покоління як досі «вельми цікаві завдяки своїй новизні». Він пишався тим, що став «свідком… цієї надзвичайної подорожі, що привернула увагу Європи». Ніхто цього не усвідомлював краще за саму Катерину. Сеґюр пригадував, (196) що «ми