Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

тіла, підперезуючи їх тонкими, теж вовняними поясками, чи крайками. Запаски робити досить легко, але це виробництво швидко зменшується, бо шо примітивну частину туалету заступають тепер спідниці. Фарбують запаски на чорний або темна-синій кольор І носять їх майже виключно до праці, під час жнив чи на городі.

Удосконаленою формою запаски е плахта, Про форми та поширення плахт скажемо в главі про одежу; тут ми мусимо тільки зазначити, що їх також тчуть на верстат), чи кроснах, але ткання їх вимагає значно більшої умілости та розрахунку, бо їх роблять з вовни ріжних кольорів, а иноді й з домішкою шовку, Плахти, хоч І які вони гарні, тепер виходять також Із моди, а в деяких місцевостях України вони вже цілком зникли.

Як виріб повсті та грубої вовняної тканини, так І суконне виробництво Існувало » старій Київській Русі ще перед прийняттям хреста Звичайне селянське сукно й досі ще на Україні тчуть на такому самому верстаті, як і полотно, звичайно з иншими приладами, а потім валяють його на млинових валютах, щоб надати йому більшої гнучкости та м’ягкости. Кольор виробленого сукна б у Hat або натуральний, або штучний. З цілком білої вовни виробляють біле сукно, що йде на жіночі свити та юпки, що їх носять майже по цілій Україні, а також і на чоловічу та жіночу одежу на Угорській Русі. Біла вовна, мішана з чорною, дає сіре сукно, що його вживають на півночі України, особливо на Волині та в Галичині; в инших місцевостях сукно цього Kfwit.npy йде тільки на найдешевшу одежу для бідніших людей. В більшій частині України на чоловічу одежу вживають темне, сіро-брунатне сукно, що питім вигорає на сонці та ста* ясно-брунатним У північно-західній частині України виробляють також І цілком чорне сукно, переважно з фарбованої мішаної вовни, а в ГуцульшннІ фарбують переважно червцем на яскраво-червоннй кольор, що колись, мабуть, панував у цілій Галичині та, може, надав ЇЙ і назву Червоної Русн.

Далі, говорячи про техніку вовняних виробів, не можна поминути ще й виробництво коців, чи килимів; це виробництво — дуже старовинного походження, і хоч тепер воно вже за никає, але залишило по собі в музеях, а ще більше по церквах та у приватних людей безліч довершених зразків українського мистецтва. Виробництво кнлимїв провадиться в звичайних ткацьких умовах, на таких самих кроснах, чи верстатах, як у всіх ткачів. Ткалі, чи коцарки, вживають на килими звичайно валову вовну з невеликою домішкою овечої, купуючи її у шкурників та кушнірів; фарбують її на чорний кольор одваром з ольхової корн з купервасом, на жовтий — гречаною половою з галуном, на зелений, червоний та инші кольори — тепер переважно аніліновими фарбами. Основу роблять з конопляних ниток. Килими виробляють тепер найчастіше розмірами всього З'/і аршини завдовжки та один аршин завширшки, а иноді, на замовлення, роблять » більші. Прості КИЛИМИ звичайно роблять строкаті впродовж, додаючи часом до тога в’язані візерунки (квадратики, ромбики, кружечки, зірки та ин.); візерунки ці не тчуть, а нав’язують під час самого ткання. Щодо старовинних килимів, то їх виробляли з досить складнями та незвичайно гарними, найчастіше рослинними візерунками, шо дуже нагадують перські килимові візерунки па чорному, жовтому та зеленому тлі Тваринний орнамент трапляється, однак, на українських килимах незвичайно рідко. Одним з визначніших центрів коцар-ства літ ЗО тому був Харків, і займалися цим майстерством головним чином харківські міщанки, причім самі готували Й фарби з рослин, шо їх вони самі збирали в палі. Харківські коцн за свою красу й тривкість користувались великою й цілком заслуженою славою. їх продавали в великій кількості на ярмарках, вивозили до Великоросі!, а особливо до Петербурга, і навіть за кордон, звідки приходили иноді дуже великі замовлення. Дедалі все більше подорожанин вовни та фабричне виробництво килимів у Москві поволі вбили коцарське ремество, і тепер воно ледве існує Крім Харкова, килими виробля лись також і на Чернигівщині (село Биків), виробляються й тепер на Київ* шині, подекуди на Волині та ще в досить великих розмірах на Поділлі, иа Херсонщині, в Бессарабії та в східній Галичині, особливо на Покуттю та на Гуцульщині, де лавкн в хатах ще й тепер застилають килимами. На угорській Гуцульшині виробляють також білі, волохаті зі смугами килими, видатної краси та легкости. За посередництвом Галичини іа Бессарабії ви робнннтво українських килимів стикається з таким самим виробництвом у Румунії, Болгарії та Сербії. В деяких місцевостях, як, наприклад, в селі Бехах на Ватині, виробляють ще килимові фартухи та запаски, дуже поши рені й досі, часто дуже гарні, особливо старовинні.

Щоб закінчити огляд способів оброблення тваринних річевин, треба ще зазначити оброблення кісток та рогу. Ці вироби, правда, дуже мало розвину ті на Україні, хоч і існують у нас щез доісторичних часів, бо ж у неолітичних розкопках знаходять уже річі цього роду: гребінці, гачки для вудок тощо. Виріб гребінців існує тепер на 1 Іолтавщині в Шумському, коло Глинського, в Семеновці Новозибківського повіту на Чернигівщині та в инших місцевостях. Для цього звичайно вживають волові роги, розпилюючи їх на стільки частин, скільки з одного рога може вийти гребінців; потім розрізують їх вздовж з одного боку, виправляють на вогні, вигладжують гемблем і, нарешті, з приготованих таким способом пластинок вирізують гребінні, нарізуючи на них зуби на епеціяльному станку. Крім гребінців, з рогу виробляють ще табакерки та ріжки на табаку. Виріб з оленячого рогу пишно оздоблених різьбою пороховннць, що процвітав ще за козаччини, заховався тільки, як рідка річ, у гуцулів.

Закінчуючи цим, як це й мусіло бути, дуже побіжний огляд етнографічних особливостей української народньої техніки, ми, здається, можемо зробити висновок, що ця техніка, маючи в собі досить багато примітивности, стоїть у прямому зв'язку з старовинною технікою Київської Руси і багато де в чому споріднена з аналогічною технікою південних та західніх слав’ян. Підлягаючи в своєму розвитку головним чином західнім культурним впливам, вона зосталась на боці од впливів фінських та середнєазійських, що їм підлягали великороси, але разом із тим має в собі певні сліди іранських, а може, й малоазійських впливів.

6. Способи пересування 17

Найпростіші способи пересуватись та переносити на собі вагу, явна річ, такі самі, як і скрізь. Як взагалі всі європейські жінки, українки теж носять своїх немовляток виключно на руках та спереду, ніколи не тримаючи їх на собі