Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

охоронних амулетів та перетворились у великоросів у звичайні оздоби, що дуже вперто іаховукггь свою первісну форму. Запрягу тройкою, власне кажучи, на Україні також немає, з винятком дрібних поміщиків та нижчих урядовців, що вважають за особливий шик їздити тройкою з фурманом, одягненим по-великоруському. Нема чого й казати про те, що своїм упряжем та иншими зазначеними тут рисами українці, за вказаними винятками, наближаються до південних та західніх слав’ян.

Говорячи про знаряддя руху, не можна не згадати про дороги. З усіх частин України найлрнмітнвнішнми шляхами відзначаються, явна річ, деякі місцевості на Карпатах, де зовсім немае доріг, і рух на колесах, коли н можливий. то тільки по коритах річок, що вже остаточно, чи тільки тимчасово, на літо, висохли. Не багато кращі й деякі дороги понад річками та через річки. Взагалі можна сказати, що по цілій Україні, починаючи з звичайної стежки в полі й лісової просіки та кінчаючи славутнімн українськими шляхами, на кшталт історичного Ромодана,— всі дороги знаходились та знаходяться й тепер у досить примітивному стані. Вони густо зарослі споришем та подорожником. літом припадають пилом, а весною та восени вкриті глибоким болотом. Назва шлях вказує на те, що великі поштові дороги були прокладені, мабуть, чужинцями, з метою передусім стратегічною, а потім уже — комерційною. Великі поштові шляхи, що їх попрокладав російський уряд з наказу таких вищих адміністраторів, як Кокошкін, обсаджувались вербами, і ті з них, що існують І досі, мають досить оригінальний характер. Але загальний вигляд всіх українських шляхів цілком ще залежить од місцевих топографічних умов. Помітнішими особливостями відзначаються дорожні споруди: кладки, лавки, містки та мости. Кладка є звичайна деревина, іцо її перекинуто через струмок, рів чи яр; у кращому випадку—це звичайна вузька дошка. Лавками звуть на Карпатах легенькі, звичайно дуже прості, але часом і досить складні, переважно висячі містки через бистрі, иноді дуже бурхливі гірські потоки, що часом протікають навіть у самому селі. В селі Лавочному, недалеко від кордону між Австрією та Угорщиною, цих містків так багато, що від них пішла Й назва цього мальовничого села. Пішоходні містки ставлять також у грузьких болотяних місцевостях, звичайно на полях; видатний такий місток, понад півтори версти завдовжки, існує в селі Вербці, біля міста Ковля на Волині, Мости для переїзду ставлять на палях чи на дерев'яних биках з палів або ж на биках зі зрубів, що набиті всередині камінням; бики підтримують настіл з брусів, а в кращому випадку з плах, цебто перепиляних надвоє брусів, а вздовж настілу йде не дуже певне поруччя.

7. Пожива '

Вище у главах про мисливство та хліборобство ми висловлювали нже певну думку про те, що на Україні, як і взагалі в усіх краях, схожих з нею фізичними умовами, страва була в старовину переважно м'ясна, і тільки вже потім потрохи вона стала головним чином рослинна. Ця зміна характеру поживи переходила не тільки в хронологічній послідовності, але у послідовності класовій, в міру диференціації суспільних класів; одночасно зі зміною їх економічних відносин мінялася й їх пожива, притому перевага рослинної страви, зрозуміла річ, почалася в нижчих політично, робітничих класах, як це вже давно помітили економісти. Коли ми, не заходячи далеко в минуле, порівняємо поживу маси українського населення століття чи навіть півстоліття тому з теперішньою поживою, то побачимо, що навіть за цей невеликий період часу стався дуже помітний перехід до рослинної їжі. В теперішній час українські селяне,— та й козаки,— їдять м’ясо, власне кажучи,

65

81

тільки на різдвяні та великодні свята (коли колять свиней та поросят), та ще в які-небудь виключно урочисті дні і зовсім не завше в неділю. Так само дійшло до крайнього мінімуму й споживання молочної страви через постійні неврожаї, зменшення кількости худоби, наїзди дачників, збільшення виробу масла та сиру на продаж; молока у селян не вистачає навіть для дітей; тим більше, що молочні продукти становлять жіночий прибуток, бо потреби жінок дуже неохоче задовольняють чоловіки з своїх прибутків, що майже всі йдуть на ріжні податки та збори. Уивліннн про Україну як про край, «гдѣ все обильем дышет», стало тепер не тільки анахронізмом, а й гірким посміхом.

Починаючи огляд української страви з мінеральних її елементів, треба сказати кілька слів про головний із них — про сіль. Серед природних багацтв України майже зовсім немае соли, і її завше привозили із сусідніх країв, відріжниючи в продажу таврійську, чи кримську, сіль, цесарську, чи бох-нійську, та землнну-окницьку, чи румунську. На Україні сіль здобувають

тільки у Бахмутському повіті, на Катеринославіцині (кам’яна) та в Данилові на Угорщині, де її дістають з ропи, яку витягають з спеціяльних колодязів. Місцеве населення користується правом діставати цю ропу дурно, і тому коло соляних криниць завше товпляться люде.

Переходячи далі до рослинних елементів поживи, передусім мусимо згадати про дикі рослини, шо Тх дуже рідко вживають до Їжі дорослі люде, але шо їх дуже охоче їдять завше голодні діти. Це, по-перше, лопуцьки, цебто молоді нарослі деяких трав та дерев, як, наприклад, липи тощо; потім козельці (Tragopogon majus), що з них їдять стеблину, на смак солодкувату, обчищаючи її від листових пелюсток, якими вона вкрита; калачики (Malva rotundi(olia). що їх маленькі плоди мають солодкувато-слизький смак; щавель (Rumex acetosa), що його кисле листя їдять і сирим; рогіз (Typha angustifolia) — молоді стеблинки смаковито висовуються з води та, якщо їх обчистити від верхніх листочків, дають солодкувату м'якіть, кашка, зачатки насіння білого латаття (Nymphaea alba), що мають в собі милоде пуделечко плода; сюди також можна додати сироїжки (Agaricus Rossula), лісові горіхи, ягоди чорного пасльону (Solanum nigrum) та инших рослин, що ними не нехтують і дорослі люде. Далі вже йдуть головним чином культурні рослини, що їх їдять також сирими.— з них городина; соняшники, цибуля, часник, салата, огірки, морква, редька, ріпа, гарбузи, горох, хрін (як приправа) та ягоди й овочі: кавуни, дині, порички, смородина, малина, суниці, ожина, афини (чорниці), агрус, вишні, черешні, сливи, морелі, яблука, груші. а на півдні виноград, инжир (фіги) Переходовими від сирової їжі до такої, що її треба перше відповідним способом приготувати, є гриби та деяка городина, як огірки, капуста, буряки, що їх вживають квашеними, або, як горох, сушеними. Але тут маємо скорше консервування споживних продуктів, ніж їх переробку. Справжньої переробки рослинних продуктів дося гають тільки печенням, варенням та смаженням, і можна сказати, що в