Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

юшка з вівсяної муки, що за голодних літ траплялось в давні часи Я и київській землі, коли, наприклад, року 1413 убогі люде споживали вівсяний хліб, а на Полтавщині, як свідчить Арандаренко, з ячниї га прися-ної муки. Понад Дністром, на Поділлю та в Бессарабії замісць хліба їдять кукурудзяну мамалигу, що під назвою кулеші становить головну поживу й гуцулів. Після хліба головним елементом поживи українського населення стала тепер картопля — печена та варена, з сіллю та олією чи з салом, хоч і не завше. Потім, в етнографії української страви треба ще зазначити, що на Україні, здасться, не дуже-то прищепились ті забобони, що панують в Великоросії та що походять із старої ортодоксії духовенства, яке заборе* няло споживати «удавленнну», заячину тощо. На Україні без жадного еумніву їдять задавлених у пастках перепелиць та куропатів (якщо не продають їх, хоч, правда, все-таки вважають, що треба дорізати випадково забиту чи задавлену живність, як-от курку тощо. Гак само вважають, що можна споживати ведмежину, зайців, раків, голубів,— всс те в деяких місцевостях Великоросії не відважуються їсти; вживають українці в страві також і кров, наприклад, у ковбасах.

Щодо напоїв, то про це нема чого багато говорити нам, одіславши читача до згаданих вище авторів. Як на головний напій, після води, можна вказати на сирівець, цебто хлібний квас, без заварювання; цей квас дуже відріж иясться від великоруського квасу способом приготування його. Спиртові напої, вславлені наливки, запіканки, меди, тепер роблять тільки у полупанків та в духовенства, та й то з причини «зубожіння» замісць них вживають більше «казьонку». А селяне, що їм не завше під силу й «казьонка», давно вже, ще перед війною, почали замісць неї вживати денатурований спирт, який вони «очищують», перепускаючи через розтерту картоплю, а в останні часи — «гофманські каплі*, або просто вже етер. Не можна ще поминути тут один факт, що відноситься до літургійного вживання червоного вина (уніятські священики вживають на літургії вино біле): на Україні до останнього часу яко «церковне» вино вживали і вживають і тепер південне вино «бенікарло», а в Великоросі? — французький *кагар».

Наприкінці цІ€Ї глави не можна не згадати також і про вживання тютюну. Найчастіше палять Його в люльках, звичайно дерев'яних, та воліють перед всіма сортами так звану махорку, цебто амерсфорськнй тютюн та вславлені колись ніжинські корінці. Люльки є предметом чепурної улюбле-ности,— це ще остаикн козацьких часів,— і найкращі з них оздоблені черво ною міддю, як, наприклад, відомі свосю елегантною формою зіньківські люльки або люльки, що їх виробляють по деяких селах Глухівського повіту на Чернигівщині, переважно з коріньових наростів на дереві. Нюхання тютюну за останній час помітно виходить з ужитку, і молодь уже його майже зовсім закинула.

8. Будівництво 18

Досліджування будівництва, а особливо його еволюції е одним з найпри-вабливіших, але й найтяжчих завдань етнографії, бо в цій еволюції грали ролю і фізичні умови краю, і рі жниця матеріял у, і расові звички, і сусідні впливи, особливо культурні, і, нарешті, цілком самостійна творчість, що привела у цілком ріжних народів та в далеких одна од одної країнах до цілком однакових етнографічних форм.

Доісторичні будови на Україні — далеко не зовсім ще відомі та ще менше досліджені — вказують нам на те, що й у нашій країні люде спочатку жили просто під голим небом, у печерах, переважно штучних, та в надземних курінях. що їх ставили над підземними спорудами. Як і скрізь, ці доісторичні будови були то круглої, а то чотирьохкутної форми і згодом з підземних та напівпідземних перетворились в цілком надземні. Як у землянках та в слідах курінів, що їх знайдено над Кирилівською улицею в Київі, так само і в подібних до них будовах, шо їх знайдено в місцях, де поширена домікенська культура, головним будівельним матеріялом були, крім глини, дерев'яні кілки та хворост. Чи вчинила ця архітектура свій вплив на пізніше будівництво,— сказати дуже тяжко, бо ж і зв'язок ще не з'ясований між неолітичною культурою та тією, що потім заступила її і що, може, й не була навіть безпосередньо слав'янська.

Згідно з відомостями найстаріших письменників про слав'ян, уявляємо собі їхні будинки майже такі самі, як і неолітичні: як каже Гельмольд, це були халупи з хворосту,— аби тільки переховатися від дощу та негоди, а як описують арабські подорожні,— вони були збудовані з гілок та обмащені глиною. Але в дуже скупих відомостях київського начального літопису про слав'янські хатн говориться як про будови рублені; такі самі бачимо й будівлі даків на ТраяновіЙ колоні. А втім, ми знаємо, що значно пізніше, за козацьких часів, сільські будинки на Україні ставили здебільшого з ліски та обмащували їх глиною, иноді навіть поглиблювали їх у землю, як-то запо-рожські куріні тощо; відомості Голембіовського свідчать, що такі будови взагалі ставили на Правобережжю. Як це свідчить Шафонський, що писав у другій половині XVIII століття, майже всі селянські хати південної Черни-гівіцини та цілої Полтавщини були плетені, а Де ла Фліз каже, що у другій половині XIX ст. у Сквирському, Таращанському та Липовецькому повітах на Київщині, дарма що ці місцевості зовсім не безлісні були, плетених хат у селян було значно більше, ніж рублених... Не вдаючись поки що в з’ясування цих суперечних даних, ми спершу розглянемо українські будови, що існують в наші часи, починаючи з хат та їх примітивних форм.

А. Тимчасові будови

Під цею назвою ми згадаємо за ті легкі споруди, що ними користуються для дуже недовгого перебування. Найпростіші форми їх— це здебільшого захистки від вітру та негоди в полі, куріні для ночування там, де випасають товар, сторожки в садах та на баштанах, а то ще житло для робітників у лісах, на сплавах та на ріжних инших працях, де треба перебувати довший час, иноді ціле літо. Найелементарніші та цілком примітивно будовані — це маленькі будови цього типу, де знаходить