Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Mundbera (опікуй молодої) presented the bridegroom with on of Ihe bride's shoev as a taken of the transfer of autority» (Wood, op eft. II. 112) В Русільйомі. у Франції, найближчий родич молодої взував ій іавше цілком нові черевики В Ыт>» tBerry) всі присутні иа шлюбному бенкеті намагалися кити молоду, але тільки молодий досягав цього (Ed. du Méril, op cit.. 22) 6 Італії я багатьох їжолицих «Irovo indicate partico-Inrmente le scarpe come dono пиггіаіе* (A. de Gubernatis. op eft. IM) В Болгарії дел*ри | бояри і приносять пан чохи та черевики і вбуаають молоду, щоб іти до церкви; вони також дблкгть і про те, шоб укинути в черевик кілька монет | Боєнь. ор cit., 39, Чолакоаѵ op cit , 15, 24, 95. Любеиоаь, Ьаба Era. бо) Так само роблять у Великоросії, Ввмасі (Vendée) (Laisnel de la Salle, op. cit.. 34) тишо Нарешті ва Україні чобітки також звичайний подарунок, шо молодий дас своїй майбутній жінці (Чубииський, 214) Зіставляючи всі наведені факти, можна, ддаеться нам. припустити, шо слаа’ииський звичай, який наказував молодій розі у вати свого майбутнього чоловіка, мусить мати те саме походження й те саме символічне значений. шо й черевики, подаровані від молодого, можливо, шо це тільки модифікація цыло останнього звичаю, найпримітивиїїие значення якого полягало я згоді на всиновлення тв підлеглість і який придбав навіть юридичне значений. «Жінка, каже Michelet (Origines du droit français. 12, uht y l.aisnel de la Salle, ст 35),— ступала в черевик разом із тим. як вона вступала а паиунаиия ивд чоловіком».

Не меииі символічний характер, дуже бли.зькай до описаних вище звичаїв. Mat один шлюбний український обрид, шо ми його вище не зазначали і икий иідбуааггьса зараз же післи того, ик виготовлене іільне (le урочисте посилання молодому сорочки, шо іі пошила сама молода дли свого майбутнього чоловіка. Молода приносить сорочку тв кладе fl иа стіл, дружки беруть сорочку, скачують U та перев'яіують стрічками з маленьким пучком барвінку чн иишої зелені Потім беруть гідну з трьома галузками, оздоблюють її биидами, барам ком ги вівсом

і мадуть сорочку між пгттям Знизу гики чіплиють білу хустину, шо ми« иилятя собою лист мололоі. адресований до майбутньою чоловіка Потім зроблений гакни способом пакунок даюгь гпеїияльиій делегації, шо мо» йото іа нести молодому, членами цісї делегації звичайно бувають брати та ииші близькі родичі молодої Все їм робиться Ь супроводі пісень, а це вказуг иа ритуальний «арпктер івичаю В одні* з цих пісень говориться Гримнула шува рибойка в морі.

Прмплвло золото і геребро до берега.

Лгужбовому коминкові до чола.

ІІІоб світив, ик исиня зори,

Ой шоб вій з доріженьки не зблудив,

Шоб він крамиоі сорочки не згубив.

(Чуб., М 366)

Наша пісии просить місвци, шоб він освітлював дорогу дав того гимого Наїїйшоншн до дверей хати молодого, посланці співають:

Принесли гилю.

А иа гиді кошулю.

А иа коиіулі вінець...

(обратно) 42

Старост не »пускають Ід до «am. поки не дістануть од ии» «прано» > вигляді горілки, та вимагають у над листа, який стверджу* характер і»нього посольства В tari нлеаи таищоють. тримаючи соромну ■ руках. а іктм оддають іі молодому Свашки весь час підозріло оглядають it та запитують, «чи не приїхали еони шпигувати під приводом посольства» (Чув , Mb 379)

Поминаючи мсі ні риси ендогамії, ми хочемо звернути увагу читача на сяммхчйие значення нього звичаю. що наводить та «о* і найдавнішої старовини У стародавнії індусів «плода дарувала своєму майбутньому чоловікові сорочку, що Гі сама ткала та шила ( Atharvareda, XIV, акт у A de Gubernatis, І ІЗ) Після скінчення шлюбного ак ту індуська молода нкрива« чоловіка своєю одежею, примоклими «Вкриваю тебе одежею своєю, шо дав мені Ману, щоб ги належав мені одній, шоб ти не думав ні про яку нншѵ жінку» (Atbarvasamhita. IV. 37, иит у М. Осино на. Брачвое право древмнго востокл. Казань, 1В72. 173—174). iZùriop СиншлОимшЛ каже, шо всиновлення сороч кою було Відоме у греків в найдавніші епохи їхньої »«торії (Laisnel de la Salle. t>p cil . ЗО), і грецькі молоді міиялнся своєю одежею Взаємний обмін сорочками був звичаєм також і в иімиїн у середні віки (Gnmrn, Antiij. du droit allemand. 441; Laisnel de la Salle. 29). так само як y Франції був звичай носити в лемі, шлюбу сорочку, подаровану від молодоі, ией звичай практикуються Й лосі в Шаргр» (Chérir*). в Шори (Cher) тощо Його слосте режеио також у Болгарії та у сербів у Далмації (ibid. ЗО), І скрізь пей звичай ма< іиачеиня взаємного аси мов лейим та імтимноги зв'язку.

ш В цей момент у стародавніх греків та римлян співали єн»голами, дуже цікаве пояснення йшло них знахеди ми в одного французького юриста «Cum vero nova nutria in lecto cotfocata euet ac ad eam marltu» accessiset* ul clamor цш nonnunquarn a vtrginibu* in primo conflictu edi soi et exaudiri non potaet epilalamia a »ul» »ocits virgmibus canebantor» <Вritsonius, ГѴ vetefi rilu nupt., 331) В Італії, поли молодих заведуть до спальні, музики ті співаки виконують довгу серенаду під іх вікнами; а цьому ici беруть участь, повторюючи на всі лади, силкуючись, нюб їх іолоси було чути икнайаалмие «Ьиооа notie. Ьиооа notlel» 4Rev. des Tradition populaire». IStJft. VI. 181 ) Згідно j старим звичлам, шо їм перетворився в богохульство тільки завдяки иалівнчайиїй иаівмосп народу, в Бретані збираються під вікнами хати чи під вікнами молодих і побожно співають Veni Creator, цей звичай існує також і иа півночі Європи, однак з особливістю, шо вже погіршує справу: «Sunt et multae caeremoniae circa lori in If oit um, ut prochi a It* presbyter, si adsit vel cleric us canat hymnum Veni Creator» (Otaus Magnus. I. I. XIV. chap 10, p. 353, цнт. Ed du Mtril. op cit., 71).

(обратно) 43

A. Wereszczyhska, Весілля в Острополі на Волині (Рукопис)

(обратно) 44

Ht Edelst, du М<тН, «p. rît fifi, 67.

“* До ішло «ист ліспі лодас:

Хто лотів, гой вертіп,

А кому аерчено. той тсрпіп

<Чѵ6,, ст, 577, № І32>

Ои, Гриша. BtcLi.tti в Галицькому повіті (Рукопис».

О Koszkiewicx. op. Cit.. 47. Ѣ If*

"" Геродот, IV, 172

*** Дкш»р СишілімсьамА, I, V, гл. 18.

Dèmeuuitr, L’esprlt d« usages ft des coutumes des différents peuples, London, 1776, 187

4 Bulletin de la Société d Anthropologie. 1872, CT. 278, m Gava, Cêrém.