Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Тому шо перевіз на санях мерців був дуже поширений у фінських народів, шо заселюють північ Росії. Анучин мав багато резонів поставити питання, чи не запозичили слав'яне цей звичай у тубільців, які під час формування великоруської нації увійшли в неї як дуже важливий елемент. Справді, пермяки, вотяки, черемиси, зирянета чуваші, так само як і їх сусіди з півночі та сходу — лапонці, чукчі та самоїди,— завше перевозять на санях своїх мерців, дуже часто ховаючи разом з мерцем і сані або ставлячи їх зверху на могилі ІЬ. Ллє, на думку Анучина, дуже легко припустити, шо звичай цей існував у східніх слав'ян незалежно від усяких сусідніх впливів, бо ж він існував у південних та східніх слав'ян за дуже давніх часів, і сліди цього існування переховані в переказах та в старовинних народних картинах.
Маючи на увазі певні вказівки на те, що вжинання саней у похоронному ритуалі трапляється також і в деяких країнах західньої Європи, мн вважаємо можливим іти далі, шукаючи иочатків цього звичаю в арійській старовині. В гірських країнах Європи, а спеціяльно в гірських комунах Юри, коли цвинтар знаходиться на певному віддаленні, мерців перевозять зимою й літом на санях, икі вживаються звичайно для перевозу сіна. В гірських місцевостях Альпів та Карпат ів сані являють собою єдиний повіз, на якому перево зять дрова, сіно, а також мерців |6.
Сліди вживання саней для похорону, то їх перерахував АнучиН. не дуже численні й не дуже доказні, бо ж тут говориться про країни, де повозок на колесах не можна вживати; але разом не слід забувати, що якраз у гірських країнах старовинні звичаї найдовше переховуються Мабуть, тому Анучин і шукав слідів існування саней в горах Індії та Персії і, спираючись на думку проф. Вс. Мюллера, гадав, що сані там були невідомі, але припускав разом із тим можливість існування в цих країнах найпрнмітивнішої їх форми. Професор Вс Мюллер переказав Анучину, шо для того, шоб перекласти англійське слово Sledge (сані), в Індії примушені були спеціально витворити штучні та описові слова, на кшталт niçcakrayâna — віз без колес, або acaV-ravahanam — повіз без колес тощо. А втім, у дуже відомій праці Ціммсра, що студіював старовинну культуру ведичних арійців у священних книгах, знаходимо в главі, присвяченій похоронові, уривок ґімна Ріг Веди, що має в собі, ик нам здається, вказівку,- треба сказати, трохи непевну, та все-таки вказівку,— що дозволяє нам вірити не тільки існуванню саней у стародавніх арійців, але також і вживанню цього засобу перевозу в похоронному ритуалі;
«Ти (небіжчику), сідай, не оглядаючись, па віз без колес, цілком новий, що його ти, юначе, спорудив за допомогою розуму, на (віз) з одним дншлом, який, однак, повертається на всі боки*.
«Віз, що ти, юначе, точив його отут перед співцями, що після нього точи* лася пісня (sâmon), що звідти перейшла на корабель»1'.
Даючи пояснення цьому текстові, Ціммер каже: «В цьому гімні є багато дечого темного й сумнівного, в чому навіть коментарі Сайяна (Sàyana) не могли нам допомогти Цей віз та цей корабель - чи є вони тільки алегоріями ватри?.. Чи, може, ми повинні тут згадати про звичай, спільний а старовині слав’янській та германській? На кораблі чи на човні розкладали ватру, клали на неї мерця, підпалювали та посилали таким способом небіжчика на кораблі, що палав у вогні, на той світ за водою»
Роблячи таке припущення, автор спирається на факти, шо їх зібрали Як. Грім, Вайнгольд Френ та Котляревський, автори, шо иа їх праці він посилається. Пдучи його слідами та спираючись на факти, наведені в Анучина та ті, що ми їх еами зібрали, здається, можемо зробити припущення не менш правдоподібне, а саме: цей віз без колес (acakra ratha) гімну Ріг-Веди є не що инше, як санї, які цілковито заникли В ІНДІЇ після винаходу воза з колесами, і саму назву саней в Індії вже забули в часи літературного зредагування Вед, А щодо слав'янського похоронного ритуалу, то Ціммер користувався працею А. Котляревського, що добре знав про вживання саней для похорону в руській старовині, але йому невідомі були факти, які знаходяться оце тепер в нашому розпорядженні (книжку А. Котляревського видано p. 1868), і тому він не міг пояснити цього звичаю, припускаючи навіть, що, на його думку, сані мусіли бути чимсь «на кшталт малого спо* сібного воза, якого вживали також і літом, якого ставили часом і в церкві з тілом небіжчика» Тому-то Ціммер мав у своєму розпорядженні тільки факти щодо вживання на похороні корабля і цілком не знав про аналогічне вживання саней; але нам здається, що, маючи факти, наведені в Анучина та в нас, він не вагався б погодитись із нами.
Вважаючи, однак, що це питання виходить поза межі нашого знання, ми
11 Rig-Veda, X, 135. 3 і 4.
|в Н. Zimmer, Altindisches Leben. Die Cultur der vedischen Arier. Berlin, 1879, 410.
19 A. Котляревскій. O погребальныхъ обычяяхъ языческихъ сланикь Москва, 1868, ст. 222.
звернулися за допомогою до високої компетенції А. Варта, члена Французь-кого Інституту, що був такий ласкавий подати нам свою думку щодо нього. Ця думка несприятлива для нашого припущення. «Текст Ріг-Веди, X, 135.— каже А. Барт у своєму ласкавому листі,— абсолютно темний. Не відомо, ні хто такий цей юнак (Kumàya), ні що являє собою цей віз без колес (асакга rallia), цей чарівний віз, що має саме тільки дишло, але яким можна керувати, як хочеш. Можливо, що юнак — це Агні, бог вогню, а віз — вогонь похоронної ватри, бо ж гімн адресований Ямі (Yama), богові мерців. Але це все висловлене цілком загадково, як то було часто звичаєм у цій поезії і як про те виразно говориться у віршах 5 та 6. Тому, здається, вживання саней для похорону для того часу має бути цілком виключене, бо в такому разі загадку можна було б занадто легко розгадати До того треба ще додати, що образ повозу без колес не раз трапляється у
