Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

богам пенатам а6 Так само і в українському весіллі роля старости дуже точно визначена. Це жрець хатнього вогнища, який благословляє на виконання всіх ритуалів та звичаїв: без його благословення ні одна церемонія не може розпочатись, і жадного кроку не роблять без його попередньої ухвали Але на цьому його роля й кінчається. Активна роля належить матері та молодому або його дружкові, іцо репрезентує молодого. Роля старости, як жерця та посередника між двома родами і представника цілого племени, мусіла піддягти найбільшим змінам, з одного боку, під впливом цілком нової релігійної концепції та цілком нового релігійного культу, а з другого боку — в залежности від змін, які зайшли в його соціальній позиції через нову патріярхальну родину. 1 справді, тільки в українському весіллі ця роля виразно зазначена та переховала свою майже примітивну чистоту, а також і свій архаїчний характер. У шлюбних звичаях инших слав'янських народів

15' Про матріярлат у старих слва'ин дми : Max. Kovalevsky, Marriage among early Slaves (Folk lore. Deretnb., 18*».

™ Чубиискій, op eil.. IV. 56, 599. 600, 601

Max. Kovalevsky. Tableau des origines etc., 21. 24.

роли старости підлягла більш-менш значним змінам і до певної міри заховала непорушним тільки свій релігійний характер. У Болгарії старосту змішано з куком, у Великоросії — з дружком, а почасти з чарівником і т ин., шо ми сподіваємося з'ясувати в наших пізніших дослідах.

До цих пізніших студій мусимо також віднести й аналіз ролі дружка, чи старшого боярина, яка має невиразний характер і мусіла підлягти значним деформаціям Але все-гаки ми дозволимо собі в цій праці викласти кілька загальних думок, на які наводить нас оцінка зібраних фактів у наших дослідах про українське весілля Як ми це вже зазначили вище, дружко гра« рилю адміністратора, не — церемоніймейстер весілля, але разом із тим він позбавлений незалежности в своїх вчинках. З одного боку, він не сміє нічого розпочинати без благословення старости; з другого боку, він мас тільки провід над вчинками молодого та молодої. Він тільки представник молодого під час весільних свят, він поводиться так, начебто заступає молодого, що ніби неповнолітній він займає для нього місце коло молодої на посаді, частує священним хлібом, краючи коровай, він, нарешті, ресиїьно заступає молодого в разі несили або цілковитої недосвідченосги його49.

Відомості, що подані в дуже цікавій книжці Смірнова про черемисів, мають щодо цього цілком виключний інтерес. У цього народу боярина звуть кугу-венге, цебто старший швагер чи великий жених, і він заступає молодого в усіх ритуальних вчинках, які йому належиться виконувати. Смірнов дає дуже правдиве пояснення цього факту. Він вбачає тут «пережиток тої далекої доби, коли молода належала всім братам родини та коли права на неї були регламентовані тільки віком кожного з братів» — або, скажемо від себе, коли, вже в пізнішу трохи добу, старший брат мусів заступати у весільних церемоніях свого молодшого брата, що було цілком природно, бо цей останній часто ще не був повнолітній. Це пояснення, на нашу думку, можна цілком пристосувати до значення ралі дружка в українському весіллі, а також у слав'янському весіллі взагалі. Справді, в українському весіллі дружко не грає ніякої роді. Бо ж у пересправах, шо їх провадять з метою засватати дівчину, а також і в тих, що їх провадять пізніше, перед заручинами, активна роля належить старості. Дружко та жених цілком пасивні персонажі у всіх цих церемоніях Але потім дружко викупає у дружки шапку молодого, він садовить його за стіл і виходить разом із ним. Пому доручають, як ми вже зазначали, йти спати у дівчини разом з молодим. В церемонії, що відбувається перед від'їздом молодого, щоб привезти молоду до себе, дружко водить матір навколо поїзду, давши їй один кінець вил, а сам тримаючись за другий. Далі він стає вождем дружини і веде поїзд молодого. Він не дозволяє молодому пити напій, що ним його частують, га розбиває чарку з цим напоєм. Коли поїзд прибуває до хати молодої, він іде з старостою до хати, починає бій з одним чи кількома братами молодої (оборона молодої її бра том — це шг один дуже характеристичний факт щодо слідів матріярхальиої родини) і платить їм за місце коло неї, де має сісти молодий. Він також розподіляє подарунки між членами родини молодої; покраявши коровай, він

ним частує їх. Словом, своїми вчинками, аж до дефлорації молодої в зазначеному випадку, він завше й скрізь заступає молодого, роля якого майже цілком пасивна, наче він ще недоліток, як це, мабуть, колись і було в дійсності. Гадку Смірнова іце й тому можна припустити, що на Україні роля дружка завше припадає братові жениха, і тільки тоді, коли він не має брата, ролю цю призначають одному з найближчих приятелів молодого.

Як ми це вже зазначали, індивідуальний шлюб залишив в українському весіллі найстародавніші сліди, як-от умикання тощо. Серед цих фактів, що їх певні дослідники відносять до дуже давньої доби, знаходяться деякі такі, що їх, на нашу думку, треба було б віднести до відповідно нової доби, як, на приклад, звичай звати молодих князем та княгинею, а членів дружини — боярами; цей факт особливо вражає, коли його зіставити з цілим характером поїзду молодого, що має цілком військовий вигляд, цебто наподоблює дружину старих слав’янських князів, на чолі якої вони виступали проти ворога. Все-таки звичай звати молодих князем та княгинею дуже ріжно коментують ріжиі автори, які досліджували це питання. Сніігирев виводить титул князя від імени, іцо його давали сонцю, а титул княгині — від місяця 161. Афанасьєв бачить тут поетичну концепцію про шлюбне єднання вогню та води