Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

запобігти наподобленню дівоцтва; але якраз навпаки, це обшукування, як ми це достатньо з'ясували, не має ніякої иншої мсти, як запобігти можливості якої-небудь перешкоди тому, щоб сталась дефлорація. Невідкладність та конечність дефлорації стала обов’язковою в українському весіллі, дефлорація мусить бути виконана в певний момент, і цей акт ні з якої причини не може бути відкладений, так що в разі несили самого молодого це виконує дружко або навіть ро&лять це штучно. Всі ці факти дають нам право гадати, що головною метою перебування молодих у коморі € сама тільки дефлорація, а не що нише. Ідея про важливе значення дівоцтва та контроль, щоб у ньому запевнитись, могли з’явитись тільки в пізнішу епоху. Все наведене вінце цілком одповідає звичаям примітивних народів, згідно з якими дівчину ие можна віддати її чоловікові раніше, ніж вона не буде дефлорована Ьі. Разом із тим це відповідає і релігійному значенню звичаю, що дозволяє червону барву та певні пісні тільки в ту хвилину, коли доконана дефлорація; в противному разі вживання цих одзнак могло б бути навіть небезпечним *м.

Навіть у христіянстві шлюб довший час визнавали тільки тоді, коли він був уже доконаний *ss, бо ж церква не мала благословляти його наперед,

*** Lad. Magyar. Rmen in Süd Afrtka. цит. у Зібера, op. cit. 339.

“° Зібер. op cil. 340.

Зібер, op cit. 340

*** Зібер, op. cit., 311—312. Особливо шкапі факти щодо населення Нової Гренади та Суматри ш Lkbrecht. Zur Volkskunde. 397.422. 611; Démeonicr. 1/esprit des usages, II. 289. Lctourneau, L’évolution du mariage. t*3- 64, Kovalevsky. Tableau des origine» et de l'évolution du mariage, 23 Індивідуальне присвоєним собі мийки могло відбутись тільки такою ціною Можи* було б гадати, що цим тимчасовим гегеризмом жінка виплачу* свою повинність комуні, для якої вий а довший час була спільною

ш Тла. РильскіЙ. К*. юучеяію украипгкаго народиаго міроімшрьнія. К.іевс« Старина. 1890, IX. 371. Цікаво іа.іначити. що автор, який давио вже іаймлеться вивченням українського народного життя, навіть Лея порівнюю чия дослідів прийшов по тих самих висновків, шо й ми. Він ствсрджу*. шо демонстрацій доказів дівоцтва первісии була тільки публмним вигнанням того, що шлюб доконано і що ия демонстрація ні в якім разі не мала свідчити про чистоту молодої (Ibid . 369).

ш «Non est dubium iliam mulierem non pertinere ad matrimonium, cumqua commixtio secus non decetur fuisse». Gratianus, De bigamis non ordinandis, ch. V, цит y Edelst du Méril. op. cit, 36, примітка 5.

тоді, коли він ще не існував. Тільки в XV столітті вона відчула необхідність відсунути логіку набік, і Зальцбургський синод р. 1420 проголосив це в таких виразах: «Matrimonio quoque quae benedicenda fuerint, non post, ut moris exstitit sedante ipsorum carnalem consumationem, ac solemnitatis nuptiarum celebrationem, pro benedictionis ipsius reverentia benedicantur» K6.

У більшій частині своїх звичаїв українське весілля являє собою тільки пережиток комунального шлюбу; тому воно неминуче мусить переховувати також сліди матріярхату, що панував за цієї доби. І справді, ці сліди впадають на очі, навіть коли тільки злегенька порушити це питання. Читач мусів уже запримітити, що головна роля припадає матері молодого, а особливо матері молодої, а роля батьків майже весь час зовсім незначна. Прийшовши до хати з метою висватати дівчину, свати насамперед звертаються до матері; вона перша частує їх, до неї звертаються з усіма запитаннями пісні, що .супроводять весілля. Мати благословляє дочку та веде її на вулиці, коли та йде одвідувати сусідів та просити їх до себе на весілля. Мати тримає в руках запалену свічку, приймає поїзд молодого увечері, напередодні шлюбу; вона також виголошує промову до коровайниць. До матері звертаються всі пісні, що супроводять церемонію короваю; мати видавлює в ньому ліктем місце, куди кладуть потім фігурки місяця та зірок. Тільки до матері звертаються всі пісні в той час, коли розплітають дівочу косу молодій; мати кладе на голову молодої останній дівочий вінок, вона веде молодих до церкви, коли звичай

** Harzheim. Concilia Germaniae. V, 190, цнт. у Edelst, du Méril, op. dt., 36, прим 6.

вимагає, щоб вони йшли до церкви разом; вона кладе тоді хліб перед кіньми та засипає сіллю молодих. До матері звертаються пісні після того, як молоді повернуться з церкви, вона приймає їх, вдягнена у вивернутий кожух, та обсипає їх хмелем. Мати перша п’є за здоров'я молодих, вона здіймає з голови своєї дочки-молодої дівочі ознаки. Мати виконує всі церемонії під час прийому молодого та його поїзду; вона також грає головну ролю, коли її дочка входить до хати молодого. До матері вдається делегація, надіслана віл молодого, щоб сповістити її про чистоту її дочки, а після того її урочисто ведуть до хати молодих, де вона бере участь у перезві. Отже, ми бачимо, що у всіх істотних релігійних церемоніях шлюбу головує мати молодої. Нарешті, всі найважливіші церемонії, не виключаючи й наподоблення реального зближення у формі пробних ночей, відбуваються в хаті молодої.

Мати молодого, коли він їде до шлюбу, веде його з хати аж до дверей за хустину та кропить свяченою водою, вона також грає далі першу ролю в жданках, коли чекають на прибуття молодих з церкви. Мати репрезентує родинний культ, виряджаючи свого сина, коли він їде до хати молодої, щоб привести її до себе; вона навіть наподоблює один звичай,— надягаючи чоловічу шапку та ніби сідаючи верхи,— таким військовим та жрецьким способом, який, згідно з нашими сучасними поглядами, не відповідає її статі.

Все це було б цілком незрозуміле, коли б ми, завдяки працям Бахофена та його школи, не знали про ролю матері у стародавній громаді та про мат-ріярхальну родину, що залишила глибокі сліди не тільки в українських традиціях, але й у традиціях усіх слав’янських та індоєвропейських народів взагалі1S7.

Навіть роля жерця у виконанню старости, якого в значній частині околиць України звуть просто дядьком і якого справді здебільшого вибирають З-поміж дядьків, особливо коли призначають старосту з боку молодо! їм,— навіть ця роля так само була б неясна, коли б ми не мали точного уявлення про матріярхальну родину. Роля, яку призначали дядькові З материного боку в родині з материною філіяцією, цілком ясна; він репрезентував у родині елемент мущини, а щодо недорослих дітей своєї сестри, то він грав ролю, яка, згідно з сучасними поглядами, припадає батькові родини Як першому представникові культу хатнього вогнища, йому доручали творити жертви