Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

він,— ше в минулому столітті панував звичай шукати нсвісту по ярмарках в околицях, які були для того призначені. Такий дівочий ярмарок (leang vâsâv в Угорщині) двічі на рік одбувався у Красному Броді біля Василіян-ського манастиря, де збирались дівчата і вдови з своїми батьками. Дівчата мали розпущені коси, оздоблені стрічками та вінками з барвінку, а вдови мали тільки вінки... Иноді парубок знав наперед, яку дівчину він вибере, а дівчина також знала, хто прийде там її шукати, але траплялось часто й так, що вони тут бачились уперше. Звичайно жених підходив до дівчини, яку він любив, і. простягаючи до неї руку, казав: «Коли хочеш парубка, іди

зо мною до попа». Коли була згода, дівчина давала руку, а парубок пересп-равляв з її батьками, що вони хочуть за неї, скінчивши пересправи, йшли до манастиря, де піп їх вінчав. Потім пили, їли, танцювали та й вертались додому...» Подібні ярмарки існували також у Мармароші та в Сотмарі й одбувалися на св. Марії Магдалини... У Сабальчому ходили иа прощу до Марії Поч (Poes), де відбувались також заручини та шлюбиНарешті, зовсім недавно знаходимо в польському журналі «Wiek» такий опис звичаю, що існує в наші дні в багатьох селах Ямполыцини на Поділлю: «У вівторок на масницю всі парубки та дівчата з села сходяться до корчми, І корчмар продає дівчат парубкам, додержуючи всіх способів купця. Він вихваляє свій «крам» покупцеві, який після дуже довгого торгу набуває його за ціну від одного до двох карбованців. Так продають усіх дівчат, а зібрані гроші витрачають на горілку на масницю. Продані дівчата вважаються наче за власність своїх панів. На Великдень вони мусять дати ім певну кількість крашанок, а дуже часто пізніше вони й справді стають їх жінками» 3,1 У трансиль-ванських румунів дівочі ярмарки заховались, перетворившись на сільські свита на горі Gaïna '**48. Існує, однак, ще один звичай: це ярмарок поцілунків у Гольмагі (Holmagy). Звичай наказує, щоб усі молоді жінки, які того року вийшли заміж, у шлюбному вбранні, верхи, прибували певного дня до цієї околиці та цілували кожного, з ким зустрінуться. Чоловіка, що відмовився б поцілуватись чи після поцілунку не подарував би чогось молодиці,— хоч би кілька мідних монет, вважали б за людину, яка нехтує всіма звичаями ззв. Безперечно, походження цього звичаю треба поставити в зв'язок з правами всіх муіцнн роду на молоду, про що ми вже говорили вище.

В соняшному культі, що освятив стародавні форми шлюбу, ми мусіли визнати існування фалічних елементів, шо їх сліди знаходимо в українсько му весіллі. Багато з зазначених у нас звичаїв говорять про це досить явно. Крім того, в деяких історичних документах знаходимо відомості, які дають автентичні докази присутности цих елементів у культі руських слав'ян, як, наприклад, в цитованому літопису, де зазначається сатанинський та безсоромний характер «гер» наших предків; далі, в Слові святого Григорія Богослова мн читаємо: «Вони шанують фалічні фігурки (ИН'цхїХХої ), роблять з них богів та складають їм жертви» 13 . Нарешті, у «Слояѣ нЪкоего христолюбна» виразно говориться: «Коли вони беруть шлюб, вони його супроводять музикою, бубнами, дудками та иншими бісовськими штуками; але що найгірше,- вони роблять фігурки чоловічого члена, кладуть їх у відра та мнски, а потім п'ють з них; далі вони їх виймають, ссуть, лижуть та uj-лують» Свідоцтво цього автора дає нам одночасно і цілком достатній коментарій до українських весільних пісень, що їх уривки ми дали вище •***.

Стародавня арійська концепція Щодо дощу має відношення як до со-няшного культу, так і до фалічного елементу, бо ж дощ це наслідок інтимного зближення неба та землі. «Дощ,— каже Макс Мюллер мв,— всі міфології арійської раси уявляли собі як наслідок єднання землі й неба». Та сама ведична концепція про дощ, що, як сперма могутнього бика Соми, ллється в повітрі та падає на землю; та сама концепція, що ми її знаходимо майже в тій самій формі в Гомера 3,1 та Есхіда :т, а також і в усіх індоєвропейських народів т,— та сама концепція відбивається і в піснях українського весілля, з яких ми дали вже кілька уривків; у них злива порівнюється з сексуальним єднанням молодого подружжя, а добрий урожай — з народженням дітей, що мусить бути наслідком того. Коли в день шлюбу йде дощ, це вважають за добрий знак на Україні, в Болгарії, Сербії, Московщині Тиролі, Німеччині . Норвегіїі<6.

Далі ми знаходимо в українському весіллі сліди переходу від комунально-го шлюбу до шлюбу індивідуального, в формі умикання молодої, сліди такі виразні в цілій серії иаподоблень, пісень і т. ин., що зовсім нема рації спинятись на них. Так само виразно виявлені й пережитки купівлі молодої, купівлі, яка стала на місце умикання П, на що ми вже вказували в цій праці. Всі ці пережитки заховались однаково добре, як у звичаях, так і в піснях, що завше супроводять українське весілля. При цій нагоді мн дозволимо собі звернути увагу читача на одну обставину, що має дуже важливе значення, а саме, що в українських звичаях кожний раз, коли ми маємо справу з купівлею дівчини, цю купівлю конче попереджує умикання молодої силоміць. Це можна спостерегти в ритуальній сцені сватання, далі в сцені заручин; спостерігаємо це також і в прийомі поїзду молодого в хаті дівчини і, нарешті, в процедурі продажу дівчини одним з її братів. Ми підкреслюємо ці факти, бо гадаємо, що вони можуть бути могутньою підтримкою теорії Вількена, що IT розвинули та зміцнили ЗІбер і Ковалевський . На думку Вількена, купівля молодої, як така, власне кажучи, ніколи не практикувалась; спочатку вона являє собою тільки викупне,— грошова кара (віра у стародавніх слав'ян),— що його жених поспішає виплатити племені молодої, щоб уникнути помсти з боку цілого роду за образу чи шкоду, що до неї він спричинився. На думку цитованих у нас авторів, продаж дівчини міг би відбуватись, коли б існувала інституція patria pot es tas, але ця інституція, як тепер визнають, властива

**' Слот нькоегп христолюбна, її рукописом соборної бмѵлкітесн Се. Софії я Новгороді, M ІУ85 (Тилшрі* •овъ, op. cit., 92).

“* Ми дістали Дуже цікавий опис амулета одної сыиііяи * Острололі (ми Волині) Це молгиькл фдлічнл фігурки .і бурштину, галопу И проколото вії голого вужа до