Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Ми сподіваємося ширше вивчити це питання в окремій праці, але ми не можемо не зазначити тут вражаючої ідентнчности між наведеними щойно народними играми і піснями, іцо їх супроводять, з одного боку, та з весільними звичаями з другого боку. Репертуар шлюбного хору накида« нам гадку, що всі вищезазначені звичаї являють собою тільки пристосування до індивідуального шлюбу релігійного ритуалу, що супроводив за старих часів шлюб комунальний, який завше приєднувався до свят соняшного культу Цю вражаючу ідентичність ритуалу соняшиих свят та ритуалу весільного вже помітили Кавелін та Сумцов, що запропонували гіпотезу про залежність між шлюбами та певними сезонами 924. Але для того, щоб всебічно освітлити це питання, треба розглянути його з точки погляду антропології та порівнюючої етнографії. Етнографи, а особливо статистики, дають нам відомості про те, що в році існують певні сезони, коли беруть найбільше шлюбів. На Україні, наприклад, це — місяці жовтень та січень; в инших країнах це припадає инакше. Тепер ці шлюбні сезони, безперечно, залежать од ріжних причин, в тому числі умови економічні та релігійні займають перше місце. Але в далекі від нас часи більше впливу тут мали, без сумніву, причини природного ряду, а серед них передусім, звичайно, сезони стиків між тваринами. Це питання вперше і до певної міри категоричним способом розглянув у своїй видатній праці Вестермарк. Присвятивши цьому питанню цілу главу у своїй праці, фінляндський учений спочатку вивчає ті дані, що дає нам сучасне знання щодо течі у тварин та антропоїдних мавп, і висловлює думку про можливість існування аналогічних періодів і в примітивних людей. Справді, в індійців Каліфорнії, у тубільців західньої Австралії, у багатьох африканських племен, як пнше Олдфільд (Oldfield), «like the beasts of the feld, the savage has but on time for copulation in the year» У багатьох з цих народів, як-от у зулусів, цей шлюбний сезон святкують з особливою урочистістю і він дуже нагадує наші «игри між селищами», які заступали місце шлюбу у стародавніх слав'ян та які дожили до наших часів у формі вечорниць ш.
В культурних народів стародавніх часів знаходимо також деякі сліди подібних звичаїв. У Перу, наприклад, шлюб був актом адмінІстраційннм: щороку, у певний час, а королівстві Кузко (Cuzko) на площах міст та сел збирали всіх осіб шлюбного віку. В місті Кузко завше сам король (іпса) публично женив на площі членів своєї родини.,. Голови округ у своїх округах виконували ті самі функції щодо осіб свого та нижчого стану. Управа кожного міста мусіла ставити молодим хату, а ближчі їх родичі—умеблювати її*27. Мендоза повідомляє, шо в суміжних з Тартаріею провінціях Китаю віце-королі наказують усім, хто хоче женитися чи вийти заміж, прийти певного дня до певного, визначеного для того в кожній провінції, міста; вони розглядають списки тих, що прийшли, і коли знаходить більше чоловіків, ніж жінок, або навпаки, то тягнуть жереб, і тих, що становлять надвишок, зоставляють на другий рік на першу чергу, а решту женять всіх разом, Після шлюбу починаються великі бенкети в будинках, іцо їх призначено для того в кожному місті; в цих будинках наставлено багато ліжок, мисників тошо, щоб молоді мали все потрібне під час шлюбного свита ш. Як каже Плано Карпіні, монгольський імператор щороку збирав дівчат з усіх своїх провінцій; одних він брав собі, а решту розподіляв між людьми по своїй волі1ів В стародавній Русі, здається, шлюби також брали в певні сезони. Текст Псковського літопису дає нам право зробити висновок, що певний період року, а саме кінець січня та початок лютого, був відомий під назвою шлюбівз:*0. У Болгарії, нарешті, шлюбний сезон існує і тепер- У македонських міяків шлюб беруть виключно в період між 20 липни (св. Ілля) та 15 серпня (Успення), і той, хто підважиться женитися в иншнй час, нара жається на ганьбу, а навіть і кару з боку громади 47',
До цієї категорії фактів, без сумніву, треба зачислити і те явище, що його звуть дівочими ярмарками. Правдоподібно, в час шлюбних сезонів, що вимагали замирення та народних зборів, влаштовували також ярмарки та
Група селян з Тишковець Городенківського повіту на Станіславщині- Фото кінця XIX ст.
торги; а тому що звичай платити викупне за молоду був дуже поширений, ці зібрання часто могли набирати характеру вистави та продажу дівчат. Між піснями, які супроводять виряджання поїзду молодого на Україні, ми зазначали одну з таких пісень, де говориться про дівочі ярмарки в Межибожі та в Крупині. Ми не маємо документів про дійсне існування подібних ярмарків у зазначених місцевостях, але мн маємо вказівки, що подібні ярмарки існували ще наприкінці минулого століття (XVIII ст.) або на початку нашого (XIX) століття у Красному Броді у русняків Угорської України. Ось що знаходимо ми в «Annales des voyages de Malte-Brun» (1811,1, XVI, ст. 110— 111), в уривку з статті Rohrer ’а, опублікованій в «Vaterländische Blätter» (1810—1811) : у селі Красний Брод, біля Василіянського манастиря, буває тричі на рік дівочий ярмарок. На той час тисячі русннків Ідуть на прощу до цього святого місця: тут збираються дівчата з розпущеним волоссям, прикрашені вінками, вдови, в одміну від молодиць, мають вінки з зеленого листя, старанно вплетеного до їхнього головного вкриття. Коли якийсь русняк запримітить дівчину, що йому до вподоби, він тягне її до манастиря, хоч би вона та її батьки й противились тому; і коли йому пощастить з дівчиною досягти порога церкви, їх зараз же вінчають...» Инший автор дає нам ще детальніший опис цього ярмарку в Красному Броді. «У русинів,— пише
133 Rohrer взяв ці нотатки з Noticia topographica in clyti Соті tat
