Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Щодо нас, то, згоджуючись, що це останнє припущення не слід відкидати, ми стоїмо за наближення, яке робить Костомарів 364 між посадом, що на ньому сидять молоді, і столом, князівським престолом, і гадаємо, що було б більше рації шукати пояснення цього титулу в обставинах чисто історичного ряду. Без сумніву, більшість елементів, що з них складаються український шлюб, належать до дуже далекої історичної доби, що умикання це елемент, мкнй підноситься саме до цієї доби, але драматичні форми, яких набрали ці елементи, наподоблення їх, склалися, мабуть, уже в первісну епоху історії Руси. заховавши, як ми це бачили, дуже характеристичні риси цієї доби. Князь та його дружина, їх взаємовідносини, подробиці походу навіть •і метою умикання молодої — всі ці факти, переказані в українських весільних піснях, заховують таку незвичайну свіжість і виявляють у своїх основних рисях таку вражаючу ідентичність з історичними піснями, які оповідають нам про військові походи князів ш що ми вважаємо нашу гіпотезу за цілком припустну. Тому ми дозволяємо собі поминути ріжні пояснення, що базуються на міфології та стосуються до поезії. Можна також припустити, що молоді дістають цей титул князів завдяки гіперболізму, що так яскраво виявляється у весільних піснях і що такий властивий пісні взагалі. Напр., дружка, при бувши з Львова чи Київа, пришиває до шапки молодого квітку шовковою ниткою, золотою голкою тощо. Але серед усіх гіпотез, що їх можна створити иа історичному підкладі, мабуть, найправднвіша була б така: в ті далекі часи молодий справді міг діставати титул князя, вождя дружини, зорганізованої ad hoc з його товаришів, як про це говорять нам історичні пісні та як це було н дійсності, коли князь Володимир, напр., доконав умикання Рогніди. Не треба забувати того факту, що, по словах Правил митрополита Іоанна (ХІ ст ), «народ був переконаний, що шлюб існує тільки для бояр та для князів» ; звідси можна зробити порівняння між князем та молодим.

У всякім разі, нам здається, шо органічний зв’язок між титулами князя та княгині, що їх надають молодим, та історичною добою, яку звуть князів ською, можна вважати безперечним.

Князівська доба, оскільки можна гадати, довершила розвиток україн. ських весільних звичаїв. Сліди пізніших часів помічаються дуже мало: де-не-де иноді просковзне мотив, що натякає на період татарського пригноблення, на козацьку республіку, на польське панування тощо. Але все це дуже неви разне і має форму мало помітного додатку до історичних баз, що домінують в українському весіллі. Дохристіянська доба, безперечно, була кульмінаційним пунктом у розвитку українського весілля. З христіянством ритуал українського весілля увійшов у стадію розкладу; цей розклад іде, хоч і дуже поволі, але невпинно, і з часом він неминуче знищить всі сліди тої доісторичної старовини, носієм якої він досі був

Наша ираия про українське весілля залишає ще багато бажань щодо повноти наших дослідів. Ми тільки злегенька торкнулись питань, що ми їх тут поставили, і зосталося ще багато инших, яких ми, всупереч нашому бажанню, не могли вистудіювати. Так, ми цілком не мали змоги розподілити географічно весільні звичаї на Україні; ми зовсім поминули також І чисто літературні матеріяли, повні безцінних скарбів, що їх нам дають весільні пісні; не мали ми також змоги спинитись на відношенні цих пісень до пісень инших слав’янських народів. Ми мусіли залишити всі ці важливі питання на пізніші досліди; ці досліди можна буде провадити тим легше і тим плодотвор-ніші вони будуть, чим більше буде документів, що становитимуть первісний матеріял — сировину. Мн вимагаємо їх од усіх наших земляків, що зацікавлені в етнографічному вивченні нашої батьківщини.

Антонович ь и Драгомановъ. Историческш гтъсни ыалорѵсскаго народе, Кіевъ. 1874 1875,1. .StV 1—3. Русскія достппримъчательностн. Москва, 1815, т. 1, ст. 99 101

Вживання саней на похороні взагалі вже дослідив ироф. Д.Н, Анучин у своїй досконалій монографії — «Сани, ладья н кони какъ принадлежности похороннаго обряда* *. Маючи до свого розпорядження кілька нових фактів щодо цього звичаю на Україні, фактів, що їх розкидано по мало відомих українських публікаціях, ми вертаємося знову до цієї теми, оскільки вона стосується до України, де вживання саней на похоронах констатовано історично, починаючи з X століття, І де воно трапляється ще й тепер. Ми сподіваємося, що наведені тут факти, пояснені з допомогою теорії Анучина, підтвердять висновки цього вченого, про які, на нашу думку, корисно буде нагадати, зважаючи особливо на те, що працю Анучина не видрукувано в жадній иншій мові, крім московської.

Слав'янський літопис, званий Несторовим,— найдавніший місцевий пам'ятник, який маємо на Україні,— так оповідає нам про подробиці похорону святого Володимира, що упокоївся 15/27 липня 1015 р : «Умер він у Берестові, і це заховали від людей, бо Святополк був у Київі Але вночі розібрали підлогу в будинку, вкрили тіло килимом, потім зав'язали його мотузками, спустили на землю, поклали на сані та поставили його в церкві святої Богородиці, що він її сам збудував»1. Двох синів Володимира, Бориса та Гліба, вбито з наказу їх старшого брата Святополка, шо хотів захопити владу. В незвичайно цікавому пам’ятнику XIV ст., в якому наведена біографії Бориса та Гліба і якого опублікував академік Ізмаїл Срезневський *, знаходимо не тільки важливі подробиці щодо їх похорону, але й дуже показні малюнки. «І князі,— читаємо в цьому документі, взяли спочатку на плечі тіло святого Бориса, покладене до дерев’яної труни... і принесли його й поставили його в церкві.

Потім ноклали тіло Гліба до кам’яної труни, поставили її на сані, взялись за мотузки й потягли її до церкви й поставили там другого дня місяця травня». Пізніше, за часів Володимира Мономаха, вирішили перенести останки обох князів до Вишгородської церкви, і для цього також вибрали другий день місяця травня «Після того, як спочатку поставили труну святого Бориса на гарні, спеціяльио для того зроблені сані, її повезли до церкни, тягнучи за великі мотузки... таким способом перенесли потім тіло святого Гліба, поставивши його на другі сані». Долучені до цього пам'ятника три гравюри показують нам: перша — двох слуг, що спускають на санях тіло святого Володимира через отвір, розібраний