Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
Після повернення війська на квартиру один з військових почав кричати: «Що ця бандерівка робить у ліжку?» Але мій опікун відповів, щоб мене не чіпали, а віддали батькам, бо я у тяжкому стані. (…) Наступного дня військо пішло. Забрали господаря з кіньми. Мене поклали на сани і також забрали, зі мною їхав лікар. А в помешканні повибивали шибки і знищили все, що тільки можна було.
Військо привело багатьох наших арештованих людей до Леська. Біля Леська бачила, як військо знущалося з нашого стрільця, що був цілком оголений. Говорили, це — бандерівець. Приїхали до Леська, і мене завели до комісаріату УБ. Тут продовжували допитувати, а я продовжувала мовчати. Мене посадили у камеру, а наступного дня повезли до Поража і вкинули у мокрий підвал. Тут нас сиділо четверо: два чоловіки, я і дівчина, яка була обпечена більше від мене. Нас тримали дві доби, допитували, з'ясовуючи те саме. Після допитів чоловіків приносили під двері, відчиняли їх і вкидали всередину. Чоловіки дуже стогнали, скаржились на біль у ребрах, очевидно, мали поламані кості.
На третій день мене і дівчину завезли до прокурора у Саноку для продовження допитів. Після коротких запитувань про те саме прокурор силою викинув нас у коридор, бо ми не могли стояти на ногах, і назвав «смердючою сволотою». Потім нас посадили на причіп з джутовими мішками і повезли до Леська. Тут нас не прийняли, пояснюючи: «Хто їх побив, той нехай і лікує», і нас, навіть не знявши з причепа, знову повезли до Санока. По дорозі автомобіль з причепом застряг у кучугурах снігу. Нас залишили. Через якийсь час приїхало військо, відкопало нас і відвезло… до Леська, до військової палати хворих. Нас поклали на підлозі, на солом'яні матраци. Наступного дня приїхав контроль з Жешова у військових мундирах і білих кітелях. Спитали санітарів, хто ми. «Це бандерівки», — сказав один з них. «Неможливо, такі шмаркачки?» — здивувався хтось із комісії і нахилився, щоб побачити рани. Підняв сорочку, а з нею відірвалась обпалена шкіра. «Ви, діти, спокутуєте за весь народ!» — сказав. Наказав санітарам навести порядок, бо тут і воші лазили, й інші паразити. Після контролю нас поклали на ліжка, дали чисту постіль, пов'язки нам робили два рази на день. Нас виписали у кінці квітня, коли ми були майже здорові. Вдома я застала голі стіни — військо все пограбувало. Почалося виселення на захід.
Під час перебування у шпиталі ми часто дивились у вікно й бачили, як «убеки» вели наших хлопців до туалетів на подвір'ї. Незабаром лунали постріли, і охоронці поверталися самі. Так розстрілювали наших українців.
Кошалін, 16 квітня 1992 року.
Archiwum Ukraińskie, Warszawa. — Sygn. 200/UPA.
Документ 76
ПРОЩАННЯ З ВИСЕЛЕНЦЯМИ
Таємно
До Секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України тов. Коротченка у Києві
(…) АК і ОУН розгорнули терор у всіх повітах, з яких евакуюється українське населення. Вбивають і грабують, особливо у Грубешівському повіті. У лютому 1945 року зафіксовано тут понад 20 випадків масових пограбувань. Пограбовано приблизно 250 господарств. Викрадено 219 коней, 111 корів і 112 свиней, домашній інвентар і харчі. Ось приклади:
Уночі з 7 на 8 лютого 1945 року в селі Убродовиці (Грубешівський повіт) були пограбовані: Вознюк Йосиф, Улейда Йосиф, Заєць Варфоломій, Рудь Григорій, Рудь Федора, Рудь Володимира, Мовчан Анна і Федорчук Анна. Забрано 7 коней, 8 корів, 6 свиней, багато домашнього інвентарю та харчі.
Уночі на 8 лютого 1945 року в Новосілках (Грубешівський повіт) банда з 10 осіб, озброєна автоматами і гранатами, пограбувала господарства: Бурди Михайла, Косинка Семена, Бурди Петра, Гакаєвича Антона, Семенчука Івана, Семчука Олександра, Семчук Степаниди, Мартисюка Якима, Мартисюка Михайла і Степанюка Антона. Забрано 9 коней, 3 корови, 12 свиней, багато харчів і одягу.
Тієї самої ночі в селі Маракіно (Томашівського повіту) банда з 10 осіб, озброєна карабінами і РКМ, пограбувала таких господарів: Смілого Бартеля, Панчина Петра, Рижко Тетяну, Наворочинного Петра. Забрали 3 коней з возами і упряжжю, багато харчів і одягу.
Уночі на 8 лютого 1945 року в Лежайську (Ярославський повіт) бандити вбили вчительку Марію Гельчинську, яка погодилась на евакуацію. Тієї самої ночі у селі Старе (Ярославського повіту) вбито ініціаторів виїзду в Україну Володимира Ванчака і Йосифа Мащенка. У цей самий час і з того самого села пограбовано 11 господарів, які погодились на виїзд в Україну. Серед них були: Бак Іван, Когут Антон, Ванчик Теодор, Ванчик Юзефа, Федорович Юзефа. У них забрали коней, худобу, свиней, птицю і домашній інвентар.
9 лютого цього року банда з 25 осіб у польських і радянських мундирах напала на Яворник Руський (Перемишльський повіт) і забрала 10 коней, 15 корів, 10 свиней, багато птиці, одяг і харчі. Населення зазнало знущань.
Уночі на 12 лютого ц. р. банда, у якій було приблизне 15 осіб, озброєних автоматами і гранатами, напала на село Іскаї ь (гміна Дубецко Перемишльського повіту). Людей, які погодились на евакуацію, зігнали до одного будинку. Вбито 12 осіб, у тому числі діти й жінки. Дітям ламали пальці, розбивали прикладами голови. Банда пограбувала багато одягу і харчів.
Уночі на 15 лютого ц. р. в селі Підгорці (Грубешівський повіт) банда, у якій налічувалося приблизно 15 осіб, напала на обоз українців, які евакуйовувались, і забрала 6 возів з майном. Переселенців побили. Пострілом з автомата вбили Миколу Стасюка.
Уночі на 20 лютого 1945 року в селі Теребень (Грубешівський повіт) банда майже з 40 осіб роззброїла 20 солдатів з військової частини 83542, які охороняли населення, що евакуйовувалось, а потім пограбувала 25 господарств, які готувалися до переселення. Банда завантажила пограбоване майно на 20 возів і від'їхала, забираючи з собою солдатів ВП. Пізніше бандити віддали їм зброю і
