Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Уночі на 20 квітня ц. р. в селі Черниє [Чернічин?] у Грубешівському повіті банда пограбувала 19 родин, забравши 15 корів, 10 коней, багато харчів і домашнє майно.

Подібні випадки були і в багатьох інших повітах.

Уночі на 23 березня у селі Гродек (Грубешівський повіт) банда з 20 осіб напала на будинок, у якому перебували наші референти Кошук, Осперовська, Колодько і 3 солдати НКВД. Під час понадгодинного обміну вогнем був убитий солдат Шадрін.

27 березня ц.р. на дорозі Добужек — Тишівці були обстріляні під час їзди возом сержант Єрмаков і боєць Орєхов, які охороняли наших референтів у селі Добужек. Єрмаков був убитий, а Орєхов поранений.

2 квітня з Жукова до Завалля у Грубешівському повіті виїхали референт Дорошенко, командир взводу НКВД сержант Борисов і солдат Хаванов. Що з ними сталося, невідомо. На місце жоден не доїхав.

Уночі на 2 квітня в селі Дрогаєво (Перемишльського повіту) невідома банда напала на будинок, у якому перебували референт Омельченко і три солдати. Протягом чотирьох годин обстрілювали будинок і кидали гранати. Дім був цегляний, бандити не змогли його здобути і над ранок відійшли.

У Перемишльському повіті було ще чотири напади на наших референтів. Забрали документи, підготовлені для евакуації 75 господарств із села Середнє; 105 на першому етапі і 76 на другому з села Гнатковичі і 117 господарств із села Тречиця. У цій ситуації референти у гмінах Сенява і Адамів мусили перервати свою працю.

Маємо дані, що органи міліції і безпеки Польщі засмічуються реакційно-кримінальним елементом, який замість боротьби з злочинністю сам бере участь у пограбуваннях, організовує склади зброї і набоїв.

У кінці березня в Малицях (Грубешівський повіт) група міліціонерів із заступником повітового коменданта громадської безпеки Кравченком і заступником повітового коменданта міліції поручником Шелестом на чолі, перебуваючи під впливом алкоголю, жорстоко замордувала українців Прокопа Семенюка, Петра Семенюка і Теодора Семенюка.

Того самого дня у селі Модринець та сама група міліціонерів обстріляла з автоматів, а потім затримала нашого референта Омельченка. Після перевірки документів один з міліціонерів назвав Омельченка бандитом і побив його.

Уночі на 1 квітня у селі Вйонзовниця (Ярославського повіту) банда вбила 13 українців і пограбувала їхнє майно. У злочині брали участь заступник гмінного коменданта міліції Юзеф Ліхолат і міліціонери Юзеф Крук, Владислав Крук, Юзеф Свінський і Збишек Скошаровський. 12 квітня злочинці були заарештовані. (…)

У березні протягом дня у селі Задембці (Грубешівського повіту) поляки побили і пограбували Петра Шведа і Антона Романчука, які готувались до евакуації з Польщі. Заступник уповноваженого Грубешівського району Колесник звернувся у цій справі до районного представника польської сторони Дашкевича, який замість того, щоб намагатись повернути пограбоване майно, іронічно пояснив: «Радянська влада грабує поляків, які повертаються до країни, то тут поляки відшкодовують втрати на українцях, які повертаються».

Польська влада вислала на територію повіту каральну частину Війська Польського під командуванням підполковника Шопінського, який замість боротьби з бандами спалив Новий і Старий Любінці, пограбував худобу і майно з 700 господарств. Населення втекло до лісу. (…)

Для розгрому бандитських формувань у Польщі потрібні значні операції, бо польська влада н& спроможна ліквідувати ці банди.

Заступник Народного комісара внутрішніх справ Української РСР (—)Кальненко

Київ, 8 травня 1945 р. № 560/сн

Archiwum Ь. KCKP(b)U. - F.1. — Ор. 23. - Spr. 1471. - Ark. 51–61.

[Подальшого звіту не публікуємо, бо це — монотонний перелік, у якому змінюються тільки місце злочину, кількість і прізвища жертв.]

ЗВІТ ДЛЯ ХРУЩОВА

10 жовтня 1945 р.

Таємно

Голова Ради Народних Комісарів УРСР Тов. Хрущов Нікіта Сергеевич

Про грабунки і переслідування українського населення польським населенням у Польщі.

Українське населення, репатрійоване з Польщі до Тернопільської області на підставі Любельського договору, а особливо населення, яке прибувало у жовтні, приїжджало переважно зовсім без майна, без документів, а часто без одягу і взуття.

25 і 26 вересня 1945 року прибуло до нашої області п'ять транспортів, у яких було приблизно 400 родин з околиць Санока. Більш як половина з них не має документів про передачу майна і посівів, менше ніж третина має корів, а менше ніж чверть — коней. Прибульці розказують, що місцева польська влада забрала в них увесь урожай, худобу і коней, а потім, погрожуючи зброєю, змусила йти пішки до найближчої залізничної станції.

Переселенці інформують:

«Коли у наших селах перебувала Червона Армія, поляки так не знущались, а після її відходу солдати обшукують господарства, забирають, що хочуть, а нас виганяють голими і босими», — розповів Михайло Федорович Зджеба з Перемишльського повіту, нині мешканець села Дорохів (район Струсова).

«По дорозі на станцію я зустрів польського міліціонера, який спочатку відібрав у мене останнього коня, потім почав відбирати корову, яку вели дружина і 9-річний син. Хлопець хотів відігнати корову, тоді міліціонер застрелив його з гвинтівки, і ось я приїхав з тим, у чому стою», — розповів Вовелюк, колишній мешканець Перемишльського повіту, а нині села Дорохів (район Струсова).

Розказали переселенці з околиць Санока — М. Ф. Хомичек, М. А. Штельма, І. М. Модзик, М. М. Модзик, А. В. Богуш, які нині проживають у Збаразькому районі:

«До нас пришили польські солдати, зігнали всіх мешканців на збори і наказали протягом двох годин вибратись із села. Стояли і стежили, щоб ми не брали ні худоби, ні коней, з хат можна було брати тільки білизну. Усе село йшло на залізничну станцію пішки, понад 50 кілометрів».

Переселенці приїхали без документів, без евакуаційних карт і без будь-яких речей. Кажуть, що на польській території їхали навіть на дахах товарних вагонів.

26 вересня 1945 року на станцію Дедернівка Тернопільської області прибув транспорт українського населення. У