Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

2. У боївках СБ Шугая і Букового я опрацювала такі теми:

1. Що таке держава і що нам дасть наша власна держава.

2. Українська держава як результат боротьби всього народу.

3. Ефективність нашої боротьби.

4. Українська держава тільки на трупі СРСР.

3. На районній нараді кущових передала вказівки щодо пропагандистської роботи серед населення, представила реферат на основі твору «Психіка мас».

4. У загоні «Хрона» мала у двох чотах 17 годин політично-виховних занять на тему: «Внутрішня політика більшовиків». Викладала розділи: І. Прихід більшовиків до влади; II. Період воєнного комунізму; III. Період НЕПу; IV. Період колективізації — селянська проблематика.

Крім того, у всі чоти я передала політичну інформацію з особливим висвітленням українських справ та досягнень нашої боротьби у Фронті Поневолених Народів.

Я провела бесіди на тему акції виселення, прочитала стрільцям лист політичних в'язнів з нагоди Свята Різдва Христового, присланий з тюрми у Саноку. Цей лист справив на стрільців величезне враження. Пізніше вони довго розмовляли між собою, що «вони там чекають, поки прийдемо їх визволяти…»

За інтелектуальним рівнем та національною і політичною свідомістю стрільців можна поділити на дві групи. Половина стрільців, що походять з інших територій, більше розвинута інтелектуально і стоїть вище з точки зору національної і політичної свідомості. Половина стрільців серед місцевого елементу малограмотна, друга половина — неписьменна, їхня національна і політична свідомість стоїть на дуже низькому рівні. Тому виховний матеріал засвоюється нерівномірно: у першій групі задовільно, а в другій — слабо. Особливо низьким є ідейно-політичний рівень новачків, і тому після виселення деяких сіл стрільці, які з них походять, почали дезертирувати. У випадку недоїдання, браку взуття чи одягу відразу чути нарікання, хоча й тихі.

Бойовий дух, як для новачків, добрий. Нетерпляче чекають акцій. А особливо після того, коли повернулась сотня, яка бачила вбитих людей у Карликові і Завадці Морохівській. Стрільці нагадували про акцію помсти.

Ворожа пропаганда майже не діє. Ходили чутки, що будуть пересувати кордон за Львів і Станіслав. Акцію виселення супроводжували більше терор і страх, ніж пропаганда.

Зацікавлення мас і стрільців зосереджене, головним чином, навколо наших рухів, перебігу акції виселення і міжнародної ситуації. Перше всюди звучить питання: «Як довго це триватиме? Звичайно, я відповідаю коротко: «Поки всі не візьмемо зброю і не почнемо захищатись. Поки будемо сидіти вдома, доти не закінчиться».

(-) Степова

Увага: у підрозділах відчувається недостача паперу, тому стрільці не ведуть записів і не займаються творчістю.

Місце постою, 1.11.46 року.

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 162. — K. 45–48.

САНОЦЬКА ЛІТАНІЯ

У 1946 році, коли до Сяну наближався фронт, українці і поляки до 20 років мусили вступати до Війська Польського. Щоб викрутитись від війни, особливо у Карпатах, поляки вступали в ОРМО і Міліцію Обивательську зі словами: «Нехай кацапи самі завойовують Польщу». Почувши, що поляки не хочуть йти до війська, українці почали втікати. Одначе поляки робили облави і впійманих висилали на фронт. Під час третьої облави застрелили Йосипа Крайника. Тоді він мав 45 років. Незабаром така сама доля спіткала його 35-річного брата Миколу.

У березні 1945 року під час нападу польської банди забрали трьох господарів: Миколу Демковича (35 років), Шимка Тиравського (65-річний воєнний інвалід з 1915 року) та Івана Теха (35 років). Усіх трьох розстріляли і вкинули у воду під час переправи поромом через Сян з Тирави Сольної до Мжиглода. Про те, Що сталося, ніхто тоді не знав. Наступного дня дружина Тиранського пішла до міліції у Мжиглод. Там розміщувалась польська банда. Їй сказали, що нікого з Добрян тут не було і щоб вона йшла собі Додому. Коли вона верталася поромом до Тирави, то побачила, як бандита вкинули у річку стару жінку і втопили. Через кілька днів вода викинула її тіло на берег біля Улуча. Люди передали це повідомлення до Доброї. Матір впізнав за одягом син Стефан.

Незабаром після цього випадку два цивільних бандити схопили жінку, яка поверталась додому з Тирави. Це була 50-річна Магда Чомко. З неї стягнули одяг, задушили і вкинули у Сян. Її тіла ніхто не знайшов.

Під час облави, яку проводило Військо Польське у червні 1945 року, були застрелені: Іван Ковальський (35 років) з колонії Діло, Михайло Бучинський (35 років) і Йосип Сорока з Семошова, одружений у Добрій, якому куля влучила у плечі.

Ще у грудні 1944 року польська банда з Боровниці перейшла через ліс до Доброї. Під лісом було кілька хат. З однієї забрали Миколу Демковича (1921 року народження), Андрія Гинька (20 років), Степана Дзюрдзевича (35 років) і його брата Михайла (45 років). Їх вивели до лісу, наказали лягти на землю і кинули між ними гранату. Михайла Дзюрдзевича розірвало, братові порозбивало ноги, Гинько був поранений у руку, а Демкович у ногу.

Іван Демкович-Добрянський Село Яжень Ельбльонського воєводства

Archiwum Ukraińskie, Warszawa. — Sygn. 404/92.

НАДСЯННЯ ВЛІТКУ 1946

Таємно

СИТУАЦІЯ НА ТЕРЕНІ

Доповідь колеги Ввиголошена 11 липня 1946 року на першому засіданні Командування Округу УПА по смерті св. п. командира Сурмача.

Висвітлюючи загальну ситуацію в нашому окрузі, буду намагатись говорити лише про найважливіші проблеми.

Вже минув місяць від часу, коли над нашими теренами прокотився ураган виселення, спричинивши повну економічну, родинну і культурну руїну. Перш ніж перейти до опису стану села після виселення, треба згадати останні місяці, найстрашніші місяці, які з кривавими втратами, але пережило нещодавно українське село. Опис цих переживань, тортур і мук колеги знайдуть у «Теренових Вістях» за останні місяці. Такого насильства і безправ'я, напевно, не пережив жоден народ у всьому світі. Українців позбавили всіх прав, не тільки людських, бо у світі ще існує право охорони тварин. Українця можна було будь-де застрелити, без права і суду забрати його майно, зґвалтувати