Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Про солдатів уже знали, почули ще й від мене, але відкидали саму думку про небезпеку — у селі панувала тиша. Ці люди не думали, що може повторитись такий напад, як попереднього дня. Військо пропустило їх. Увійшли до пастки без перешкод. Коли я заглибився на якихось 200 метрів у глибину лісу, почулися стрілянина і крики з боку Завадки. Була восьма година ранку. Стрілянина і крики про допомогу дуже мене налякали — не знав, що робити, але кінь сам мене привів до людей, які переховувались у лісі. Разом ми рушили ще глибше у ліс. Після тривалого маршу ми зустріли загін УПА. Розказали партизанам про стрілянину і страшні крики з села. Я додав, що село горіло. Кілька партизанів пішло у розвідку. Незабаром повернулися з сумними обличчями. Не хотіли нам нічого говорити, тільки доповіли командирам. Я передчував найгірше, але у глибині душі тліла надія. Але ж там залишились батьки, сестричка, семимісячний братик…

Вже на початку села ми побачили страшну картину — люди, яких зустрів у лісі, коли повертались до Завадки, були мертві. Трупи лежали по всьому селу. Лежали там, де їх наздогнали солдати і закололи багнетами. А вбивали багнетами всіх: дітей, дорослих, жінок і старих. Мого батька, єдиного, застрелили. Стріляли у плечі, коли рубав дерево. Маму з семимісячним братом і семирічною сестричкою наздогнали на подвір'ї. Мамі відрізали язик, усе тіло покололи багнетами. Сестру також закололи багнетом., Брата не було ніде. Під час пошуку поранених люди побачили, що мама ніби поворухнулась. Повернули її і побачили під нею мого братика. Він був увесь у крові, але живий. Мама врятувала йому життя, прикриваючи власним тілом. Але сама загинула у страшних муках.

Важко описати вигляд Завадки Мороховської після тих нападів. З цієї різанини врятувалось хіба що з 10 осіб, а понад сто солдати вбили. Напади повторювалися ще два рази. Але тоді вбивали вже тільки чоловіків, навіть поранених.

Важко зрозуміти цю жорстокість. Тяжко поранена Катерина Томаш — на її очах солдати закололи трійко її дітей — розказувала партизанам з УПА про все, що бачила на власні очі, і з цього склали протокол. Також розказала, що солдатам допомагали вбивати поляки з села Небещани.

Чудом врятувалась від смерті Маруся Максим. Коли солдати увійшли в село і бігли у напрямку до неї, вона сховалася за бабусю. Заколоту багнетами бабусю онучка потягнула на себе і прикрилась її тілом. І таким чином вижила.

Усіма нападами командував той сам поручник. Їздив на білому коні по селу і пострілами з пістолета добивав поранених. При цьому кричав, що вистріляє всіх, як качок, якщо не виїдемо до Радянського Союзу. Пізніше я зустрів його у Мокрому. Коли його побачив, то почав утікати з братиком на руках. Добіг до хати Йосипа Платоша, який пригорнув нас, сиріт, після цієї трагедії. Молився у душі: якщо офіцер знайде нас, то нехай уб'є нас обох, разом з братом. Мені пригадалися слова мами, що коли прийдуть вбивати, то нехай вбивають усіх, разом з дітьми, щоб не розділили долю нещасних сиріт… Офіцер віднайшов нас і зорієнтувався, звідки ми. Сказав, щоб не втікали, бо вже не вбивають. Але як можна не втікати, коли перед очима чотирнадцятирічного хлопця постійно стоїть постать вбитого татка, закривавленої і поколотої мами і сестри…

Хто вбивав мешканців Завадки Мороховської — не таємниця. У цій страшній акції брав участь 2-й батальйон 34-го полку Народного Війська Польського. Полком командував підполковник Станіслав Плуто. Прізвища поручника, який командував загоном, що вбивав, не знаю, але, напевно, його неважко встановити.

Ця друга, найтрагічніша, акція 2-го батальйону тривала від 8 години до 8.30, найстаршим з убитих мешканців був 70-річний Андрій Максим. Його спалено живцем. Наймолодшою була шестимісячна Кася Іздебська. Їй перерізали горло. Тим разом військо вбило також солдатів, які поверталися додому з Червоної Армії. Це були: Іван Білас — 35 років, Іван Нечистий — 41 рік, Михайло і Петро Іздебські — 22 і 28 років. Ці люди визволяли від гітлерівців, між іншим, і Польщу. Повертались додому, щоб загинути в мирний час.

Мешканці навколишніх сіл розповідали, що військо, яке поверталося з Завадки, мало такий вигляд, ніби йшло з бойні. Солдати закривавлені, кров на обличчях і руках. Свідки цих убивств ще живуть. Чи вбивць знайде справедлива кара?

25 січня 1946 року 2-й батальйон (цього дня ним командував капітан Кзира) 34-го полку Війська Польського (командир підполковник Станіслав Плуто) о 8 годині ранку зайняв українське село Завадку Мороховську. Акція тривала півгодини. Список жертв (неповний) наводимо за виданням: Аннали Світової Федерації Лемків. — № 2 — Каміллус (США), 1975. — С. 168–172. [Перелік подано по родинах].

Білас Катерина (приблизно 60 років), Білас Пелагія (приблизно 50 років), Білас Ева (36 років), Білас Теодор (65 років), Білас Іван (46 років), Білас Марія (36 років), Білас Софія (7 років), Білас Катерина, Бончак Осип, Бончак Марія (дружина), Бончак Катерина (дочка), Бончак Дмитро (50 років), Бончак Іван (брат), Циганик Василь, Циганик Катерина (мати), Циганик Іван, Добрянський Микола, Дудинчак Анастасія (40 років), Дудинчак Осип (40 років), Гриньо Іван, Іздебська Ева, Іздебська Катерина (6 місяців), Іздебський Михайло, Іздебський Петро (брат), Іздебський Нестор, Клемчик Анна, Клемчик Дмитро, Козлик Катерина, Козлик Анна, Козлик Ева, Кирилейза Марія (41 рік, народилась у США), Кирилейза Анна (дочка, 16 років), Кирилейза Катерина (дочка, 15 років), Кирилейза Катерина, Кирилейза Ярослав (син), Кирилейза Петро (брат), Максим Андрій (70 років), Максим Марія (дружина), Максим Анастасія (невістка), Максим Степан (10 років), Максим Катерина (4 роки), Максим Анна (1 рік), Нечиста Анна, Нечиста Катерина (дочка 20 років), Нечистий Михайло (поранений), Нечиста Катерина (дружина), Нечиста Софія (дочка, 8 років), Нечиста Марія (дочка, 6 років), Нечистий Тарас (3 роки), Нечиста Магдалина (17 років), Нечистий Андрій, Нечистий Іван, Томаш Катерина, Томаш Марія (дочка), Томаш Анна (дочка), Томаш Степан (син), Жертви Війська Польського від акції 28 березня 1946 року:

Білас Іван (36 років), Білас Теодор (40 років), Добрянський Василь (35 років), Кирилейза Дмитро (48 років), Клемчик Михайло (28 років), Козлик Степан (18 років), Маслюх Іван (46 років), Маслюх Микола (26 років), Маслюх Теодор (26 років), Нечистий Михайло (38 років), Шуркало Яким (40 років).

Жертви Війська Польського від акції 13 квітня 1946 року: