Українська література » Наука, Освіта » Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Читаємо онлайн Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
української більшості на нашій території. Почалися підпали, і, що найгірше, почали вбивати невинних людей.

Першою жертвою став Стефан Савка (приблизно 45 років). Восени ВОП забрав його до Войткової, через 10 днів його знайшли у колишніх німецьких окопах. Руки і ноги мав поламані, ноги були зв'язані за головою, лежав прикритий ялинковими галузками. Правдоподібно так зв'язаний загинув у вогні.

У цей час військо, MO і ОРМО почали шаліти у Бірчі. Почались підпали, грабунки, побиття. Місцеві люди все частіше мусили втікати до лісу. Це були звичайні провокації польської влади.

Наступними жертвами були Анна і Міхал Сокальські, сім'я у віці 40–45 років. У лютому 1945 року військо з Бірчі напало на село. Анну витягли з хати, розстріляли, а потім кинули під пліт, прикрили соломою і підпалили. Коли на порятунок з кузні прибіг чоловік, його схопили і побили так, що не міг встати. Злочинці підпалили будинок, а коли вже добре палахкотів — живцем укинули господаря у вогонь. Залишилось п'ятеро дітей, наймолодший син мав приблизно рік, найстарший — 21 рік. У цей день було спалено кілька українських хат.

Наступна акція відбулась 23 березня 1945 року. У ній брали участь війська з Бірчі й міліція з Войткової. Тоді загинули:

Іван Маркович — приблизно 60 років. Його страшно побили, прокололи багнетом ніс, аж вістря вийшло ззаду — і так залишили.

Петро Маркович — 21 рік, закатований на смерть. Був психічно хворий, нешкідливий, його вбивство не мало жодного сенсу.

Іван Буць — приблизно 60 років. Помер під час катування.

Теодор Буць — приблизно 55 років. Били прикладами гвинтівок, аж мозки вилізли з черепа.

Григорій Ярош — 45 років. Жахливо катували прикладами гвинтівок, вибиті зуби вбивці вкладали до дірок від багнетів на грудях вмираючого. Помирав у страшних муках.

Більшість мешканців врятувалась від смерті, переховуючись у лісі. Того дня було спалено чверть села.

До того часу Українська Повстанська Армія не втручалась. Повідомлена про події увечері, вона прибула до села. Військо

Польське втекло. На відплату розстріляли 7 поляків і спалили їхні будинки. Це відбувалось у п'ятницю, а в суботу в полудень у селі з'явилися радянські прикордонники. Сфотографували вбитих українців, розстріляних поляків і спалене село, наказали всіх поховати. Обіцяли звернутись до польської влади, щоб такі випадки не повторювались у майбутньому.

На жаль, і надалі тривали акції, в яких гинуло невинне українське населення. Загинули:

Йосиф Мачишин — 35 років. У квітні 1945 року міліція увірвалась до помешкання, витягнула на подвір'я і розстріляла.

Михайло Щепанський — 40 років. Влітку 1945 року був арештований військом з Перемишля. Слід його пропав.

Йосиф Маркович — 23 роки. Влітку 1946 року, побачивши, що наближається військо, почав утікати. Його застрелили, коли перелазив через пліт.

Дмитро Слив'як — приблизно 60 років. Улітку 1946 року його катували понад 2 години, поки не попросив, щоб змилувались і застрелили його.

Іван Цар — 23 роки. Застрелений під час втечі.

Іван Гамадик — 23 роки. У 1947 році військо забрало його з села, наступного дня скатованого привели для впізнання. Потім забрали знову, і більше його ніхто не бачив.

Микола Галущак — 23 роки. Пройшов фронтовий шлях, був двічі поранений. Коли увечері повертався додому, військові спробували його затримати і поранили в ногу. Раненого тримали цілу ніч у стодолі, а відбувалося це у лютому. Уранці виволокли його зв'язаного у двір і застрелили, тіло вкинули у найближчий потік.

Під час акції виселення з села забрали 10 осіб, серед яких був я [Михайло Маркович]. Нас завезли до Явожна. У таборі померли: Іван Копко — 70 років, Іван Сокальський — 70 років. Тих 8, що залишились, звільнили через 9 місяців. Посвідчення про звільнення з Явожна не маю, бо у 1950 році його забрало УБ.

Під час німецької окупації, у грудні 1942 року, мене арештувала поліція і завезла до Кракова, на Монтелюпіх. У січні 1943 року разом з кількома іншими в'язнями мене приєднали до транспорту з Тарнова і завезли до табору Аушвіц-Біркенау (Освенцім-Бжезинка). Після відбору мене направили до табору Саксенгаузен-Гайнкель, де я працював до квітня 1945 року. Під час евакуації табору до Гамбурга нас визволила Радянська Армія. Незабаром я повернувся додому.

Дзергонь

Михайло Маркович. З листів до «Українського архіву» //Нагие Слово. — 1991. - 31 березня (№ 13).


Документ 65

У ЗАВАДЦІ МОРОХОВСЬКІЙ

«Вбивали українці. І вони розпочали. При цьому не жаліли ні старих, ні дітей, ні жінок». Такі висловлювання були популярні у повоєнній Польщі. Писали про рубання поляків сокирами, різання ножами, розпилювання пилами. Українці у Польщі мусили мовчати. Не могли захищатись, викривати брехню, говорити про те, що Військо Польське і польське підпілля робило з українським населенням. Хто з поляків (крім учасників пацифікації) чув про трагедію Завадки Мороховської, Павлокоми, Горайца, Нового і Старого Любліні(я та багатьох інших українських місцевостей? А ці трагедії були. Десятиліттями висіла над ними змова замовчування, але не можна було їх сховати. Бо живуть люди, які бачили ці злочини на власні очі й зберегли все у своїй пам'яті.

— Уперше Військо Польське напало на Завадку Мороховську 24 січня 1946 року, — згадує чотирнадцятирічний тоді мешканець села Володимир Білас. — Солдати прийшли і приїхали возами з боку Морохова і Мокрого. Майже цілий день грабували все, що їм потрапило під руку. Били кожного, хто з'являвся. Мій батько зміг втекти з конем до лісу. Не від поляків, бо, як йому здавалось, жив з ними у згоді. Втікав, бо боявся втратити коня… Уранці наступного дня розбудив мене і крикнув: «Бери швидко коня і втікай до лісу, військо оточує село». Дехто вже встиг утекти. Солдати вже оточили село, я бачив їх у кущах, але вони мене не затримали. Напевно, думали, що ми про них не знаємо, і не хотіли видати себе, їдучи далі, я зустрів групу людей, що поверталися з лісу. Вони дуже перемерзли.

Відгуки про книгу Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: