Українська література » Наука, Освіта » Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Читаємо онлайн Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Бончик Володимир (18 років), Добрянський Володимир (15 років), Добрянський Іван (22 роки), Кирилейза Іван (42 роки), Маслюх Орест (27 років), Нечистий Сянько (3 роки).

Стефан Мігус. Запис злочинів //Нагие Слово. — 1990. — 15квітня (№ 15).


Документ 66

САНОЦЬКЕ У СІЧНІ 1946

Інформаційний звіт референтки пропаганди підрайону Санок

УПА за січень 1946 р.

Січень я провела в околицях Санока. Вже у попередньому місяці почалась акція виселення у селах навколо Санока. Методи виселення були такі, як завжди. Оголошувалось виселення того чи іншого села, на другий або третій день приїжджало військо, викидало людей з хат, лякало, било і грабувало, особливо тих, хто упирався і не хотів їхати. Військо перебувало у селі лише протягом дня, на ніч від'їжджало до міста. Люди не чинили великого опору. При перших ударах вони ламались і їхали. Але були випадки пасивного опору — втечі. Селяни втікали до інших сіл або відразу після повідомлення про виселення, або по дорозі на станцію.

Села Домбровка Руська, Великі Стружі, Малі Стружі, Заблотці виїхали повністю (може, залишились окремі особи або кілька родин), не вчинивши жодного опору. Дехто хотів відкупитись від переселення, зібрали: Домбровка Руська — 70 тисяч злотих, Заблотці — приблизно 17 тисяч. Але їм наказали записатись, запевняючи, що виїдуть весною, а наступного дня прийшло військо, повикидало людей з хат і почало вивозити на станцію.

Села Прусик, Загутинь, Саночек учинили сильніший, хоча й пасивний спротив. Військо мало тут клопіт майже в кожному селі протягом двох тижнів, поки люди виїхали. Ці села виїхали не повністю. У Саночку залишилось приблизно 40 родин, у Загутині — близько 30, з Прусика виїхало приблизно 30 родин. Решта розійшлась між місцевими поляками або по інших селах. Три господарі, виселені з Саночка, повернулись із станції й спалили свої хати. Молодь співала на станції українські революційні пісні, малювала на вагонах тризуби, писала антибільшовицькі гасла, сварилася з поляками і т. ін. Робили це, головним чином, дівчата, заангажовані меншою чи більшою мірою в роботі організації. Члени і симпатики з виселених сіл, як чоловіки, так і жінки, майже всі виїхали з родинами.

Під час виселення Військо Польське поводилося з населенням дуже брутально. Били чоловіків, жінок, дітей. Грабували майно, через вікна викидали з хат на сніг голих дітей, на вози вкидали тільки частину речей і так відсилали на станцію. Усе, що залишалося, грабувало військо або польські селяни із сусідніх сіл, причому часто ще на очах виселенців.

Попри це на місцевості панував спокій. Де-не-де тільки приходило Військо Польське невеликими групами, по 30–35 осіб, не роблячи нікому значної шкоди.

20 січня з'явились випадкові групи кількістю приблизно 120 людей з гарматами, різноманітною зброєю і телефонним інвентарем. Ці групи жорстоко ставились до українського населення. Грабували все, що можна, зі звірячою жорстокістю били всіх — чоловіків, жінок, дітей. Часто було так, що вбивали одну-дві особи, арештовували кілька або кільканадцять, забирали з собою і від'їжджали, спалюючи при цьому кілька хат. Отож: Полонна — спалено три хати, побито людей. Мокре, Морохів, Збоїска, Воля Сенкова, Воля Яворова, Токарня — побито мешканців, пограбовано майно. У Токарні злочинці дуже тяжко побили священика і старосту, тримали їх зв'язаними і легко одягненими кілька годин на снігу.

Бухівка — вбито одну особу, побито і пограбовано; Бялухівка — арештовано 6 осіб, наступного дня одного з арештованих знайшли вбитим під лісом. Ратнавиця — вбили трьох людей, забрали 14, 45-річній жінці поламали руки, били чоловіків, заганяли голки під нігті, припікали п'яти свічками. Каліку, який повернувся з більшовицької армії, били по рані на нозі, яка ще не загоїлась. У Карликові вбито 14 осіб, у тому числі приблизно 70-річного священика, його дружину, дочку і 6-річну внучку. Дитину, яку тримала на руках служниця, тричі вдарили багнетом у груди, потім застрелили служницю. Священикові багнетом спотворили обличчя. Інших також покололи багнетами і застрелили. Кілька хлопців були поранені, багато побито, спалено кілька хат. Кілька осіб заарештували і забрали, наступного дня двох знайшли десь у кущах при дорозі вбитими.

У селі Завадка Морохівська наш загін провів бій з бандитами, які грабували село. Злочинці залишили все — міномети, вози з майном і амуніцією, втекли у напрямку польського села Небещани. Наступного дня вони зібрали більші сили на чолі з радянськими офіцерами, які розмішувались у сусідніх селах, вскочили у село і вбили 66 осіб та спалили майже всі хати. Жертвами вбивства були головним чином діти віком до року і навіть піврічні, жінки й старі. Чоловіки рятувались переважно втечею до лісу. Серед 66 трупів було тільки 4 чоловіки, яких застрелено під час втечі з хати. Інших побили прикладами, покололи багнетами, порізали ножами і спалили (6 чи 7 осіб). Видовище було жахливим. На згарищах, у городах, подвір'ях і на дорозі лежало по 3–4 дитини віком від півроку до 5–6 років з розпоротими животами, порізаними горлами, дехто мав по кілька дір від багнетів на плечах, грудях або головах. Цілі родини з 6–7 осіб лежали вбиті, людей вбивали на дорозі, під час праці (одного вбили під час рубання дерева з сокирою в руці). Молоді дівчата мали відрізані груди, порізані ноги. Майже всі тіла були сині від побоїв прикладами, головним чином обличчя і руки. Руки дорослих жертв були покалічені ніби колючим дротом або чимось подібним, кров у їхніх жилах запеклась. Тіло одного старого мало дуже дивне положення — постать на колінах з обличчям, зверненим угору. Правдоподібно смерть наздогнала його під час молитви. Його плечі пробиті багнетом, тіло спалене. Трупи були так спалені, що ледве можна було розпізнати форму голови й окремих частин тіла. Чотири особи були тяжко поранені. Одна вмерла через півдоби, решта лежали у якихось будах або вцілілих хатах. Де-не-де з родини залишалась одна дитина, старий або стара. Привидами блукали вони по згарищах, безперервно розглядаючи тіла найближчих істот і заламуючи руки з розпуки. То тут, то там чувся роздираючий душу плач.

Акція переселення вразила українську людність. Відсутність нашого загону в цих околицях у першій половині січня породила брак довіри до нас. Люди нарікали, що повстанці про них не дбають, що залишилися беззахисними

Відгуки про книгу Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: