Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—О, Нора. —підняла голову я. —Яка несподівана зустріч! А я то думаю, що це за комаха зі мною розмовляла.

—Отруту для інших прибережи. А у мене до тебе діло. —сідаючи навпроти, сказала дівчина. По її погляду відразу ж можна було сказати, що налаштована вона проти мене.

—І яке ж діло до мене має така, як ти. —пхаючи до рота черговий рулетик, поцікавилась. Все ж дивно усе це. Спочатку всі знущаються, а тепер їм щось потрібно. У них є все! Крила, багата сім’я, чудова репутація, мішки золота та навіть магія! А у мене є я та надія. Все!

—Я тут чула... —підносячи до тоненьких губ склянку з водою, почала свою дебільну розмову Нора. Чомусь я була впевнена, що розмова буде саме дебільною! І не важливо, що дається вона дракониці досить важко. Бачте, не звикла принцеса у когось допомоги просити. —Ти сукні гарні шиєш. Звичайно не такі відверті, як на тобі зараз! Але, чи не могла б ти. Мені. Пошити?

Її зверхній погляд відразу ж перетворився на очі кота з Шрека, а руки затремтіли. Боїться, що принижу? Ні, я до її рівня не спущусь. Або ж спущусь?

—Гаразд! —з посмішкою мовила я.

—Правда? О, тоді я прийду до тебе сьогодні ж.

—Ні ні ні. —відразу заперечила, посміхаючись. —У мене буде одна умова, Нора.

—І яка ж? —ковтаючи, запитала дракониця.

—Ти неділю будеш мені прислуговувати.

—Що? —її тонкий голосок пропищав так дзвінко, що навіть склянка на столі затремтіла. Нора підірвалась з місця та подивилась на мене, як на шматок лайна. Ну й нехай.

—Ну, як що? Будеш виконувати усі мої доручення, не підсилатимеш до мене своїх подружок стерв, поважатимеш та слухатимешся.

—Я...

—Всього лише тиждень! Нора, один тиждень і ти в сукні, а не в лахмітті з рюшками. —я розвела руками та відкинулась на спинку стільця. Якщо вона не погодиться, то мені легше буде. Мінус одна наслідувачка. А якщо погодиться, то я знову у виграші. От Рішка, от лисиця. Мммм люблю себе!

—Та я ніколи на це не погоджусь, чуєш? —прокричала так, що й інші почали зглядатись. А мені просто байдуже! Моя репутація тут і так зіпсована, а ось Норі варто поберегтись. Все ж не я хочу стати королевою цього дикого світу.

Вона розвернулась та почала крокувати до свого столика, забувши навіть тацю з їжею.

—А чого ти така горда, Норо? —гукнула їй у слід і дракониця зупинилась. —Я вже шила сукню для Лари, а потім вона у ній же пішла до Густава. Минуло два дні і дівчини досі немає. Думаєш, його очі німфи зацікавили?

Її плечі трохи тремтіли, вкотре переконуючи мене у тому, що я лише злю її. Коли Нора повернулась до мене обличчям, я побачила її вертикальні зіниці та блакитні очі, що виблискували хижим вогнем. Думаєте, я боюсь її? Ха, ха і ще раз ХА! Та я до тремтіння в колінцях боюся цю дівчину. Таку, як я, тут розчавлюють як комах лише за невинний погляд, а я їй роль служниці пропоную.

—Гаразд. —крізь зуби мовила Нора, чим здивувала не лише мене. Вона швидким кроком підійшла ближче та відсунула мій стілець. Ого, нічого так силонька. —Але про це ніхто не повинен знати! Ми просто “Друзі”, затямила? —процідила крізь зуби мені на вухо.

—Згода. —трохи хриплим голосом відповіла, намагаючись посміхнутись. —Приходь до мене сьогодні після концерту Аріель біля фонтану.

Нічого не відповідаючи, дракониця забрала свою тацю з їжею та пішла до ще двох тупеньких ослиць, що вирячились на мої ноги. Так так, дівчатка, у вас палиці замість ніг, а у мене спортзал тричі на тиждень.

Доїсти свій сніданок під вечір мені так і не дали, адже апетит було зіпсовано. Вирішивши не гаяти час, я рушила до дверей, відчуваючи на собі не тільки погляд, а й гаряче дихання Нори у спину. Кошмар якийсь!

На дворі й справді було сонячно. Я настільки звикла до туману та мілкого дощу, що навіть поморщилась, зустрівши на обличчі промінчики.

Аріель... треба встигнути знайти фонтан! Сподіваюсь, у казках правду пишуть і русалки дійсно гарно співають, адже те, як вона співала більше тижня тому мені зоовсім не сподобалось.

—Гей! Пробачте. —гукнула я першу зустрічну жінку, одягнену як Хелен. Її руде волосся було щільно сховане під чепчиком, а брови насуплені. —Не підкажете, де тут фонтан?

—Орисія. —посміхнувшись одним кутиком губ, мовила жінка.

—А знаєте, сама знайду! —що що, я уникати неприємностей мені все ж варто.

—Зачекай! Я проведу.

Вона почала чимчикувати до саду, навіть не дивлячись, чи слідую я за нею. Ну що ж, вибору то й мене немає, а запізнюватись я не люблю.

—І надовго ти тут? —подала голос жінка, трохи сповільнюючи крок.

—Ну, сподіваюсь, що ні.

—Я наставниця Шаіри. Філлія.

Шаіра... чорт! Я ж так і не попросила у неї вибачення. В столовці мене штовхнула Нора, а я накинулась на бідолашну драконицю, котра хотіла мені допомогти. Соромно? Ні. Хіба що трішки.

—Приємно познайомитись. —чемно відповіла, вичавлюючи з себе посмішку.

—Ще раз до моєї дівчинки доторкнешся, і я тебе на мілкі шматочки розірву. —пробубоніла собі під ніс Філлія, але, дякую, у мене слух хороший.

—Що? —перепитала, насуплюючи брови. От вибачте, але терпіти я таке теж не буду. Мені її дівчинка нафіг не потрібна, як і ця мимра.

—Що? А, ми вже прийшли. —корчачи з себе дурненьку, відповіла жінка та вказала рукою на фонтан, навколо якого стояло декілька рядів стільців.

—Ще раз будете мені погрожувати, і я згодую вас драконам. —йдучи вперед, відповіла точно так само тихо, як і вона.

—Що? 

—Що? А, дякую, що провели. —я вклонилась у смішному, трохи незграбному поклоні та пішла до фонтану, відразу ж помічаючи своїх подружок.