Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Над нашими головами літало декілька десятків драконів. Усі вони були високо у небі й нагадували зграю пташок, але гострі шипи на шиях та вогонь навколо нагадував, що це всього лише омана.

—Ого! —я навіть з даху ледь не впала, побачивши це видовище, але Ванесса вчасно мене притримала. —І давно ти так спостерігаєш за цим, лисиця?

—З першого дня тут. Я дізналась, що дракони зі сходом сонця вітають новий день разом. І там навіть Густав з Люцієм є, я впевнена. Отой червоний, —вона вказала пальчиком на першого, кремезного дракона, з пащі якого летів вогонь, відразу ж знищуючи туман навколо. —це старший принц. Чорний, це його молодший брат. Синій, то, наскільки я знаю, їхня сестра.

—Принцеса теж може перетворюватись на дракона? —здивовано запитала я, спостерігаючи, як маленький синій дракончик робить мертву петлю.

—Не всі дракониці мають другу іпостась, але Алісі пощастило.

—А дракони?

—Від народження усі дракони мають другу іпостась, але є ті, хто втрачає своїх драконів. —терпляче пояснювала Ванесса.

Ці крилаті монстрики почали повертатись до замку, а сонце на всю гатило по обличчю, навіть пробиваючи легкий туман. Сьогодні погода була сонячною, вперше за два тижні.

—Звідки ти так багато знаєш про них? —знову запитала, позіхаючи. Ну, звичайно, безсонна ніч дається у знаки.

—Ді розповідав. Він добре товаришував з королем, але з Густавом у нього не склалось. Ходімо, дівчата вже, напевно, прокинулись.

Я кивнула, підіймаючись. До кімнати ми йшли капець як довго. По коридорам бігали запатлані дракониці, усе ще сонні, з перекошеними обличчями та в пом’ятих сорочках. І тут я з Ванессою... жодного сліду після сну! От так то, відьми, захоплюйтесь моєю красою, адже я не опудало зранку і взагалі...

—Ми з дівчатами підемо до саду. Там чудовий фонтан. Ти з нами?

—Що? —трохи заторможено відводячи очі від Нори, що супроводжувала нас невдоволеним поглядом, я подивилась на вампірку. —А, ні. Дякую. Я краще посплю.

Ми зайшли до кімнати, по якій вже блукала Ци.

—Куди це ви зникли? —навіть не вітаючись, запитала ельфійка. Сьогодні на ній була красива коричнева сукня, без зайвих рюшів та прикрас.

—І тобі доброго ранку. —з посмішкою мовила Ванесса швидко підіймаючись на своє ліжко. —Одягайтесь швидше, я чекати до вечора не буду.

—А де Аріель? —запитала я, розв’язуючи шнурівку на сукні.

—А ти з нами не йдеш? —пропищала дівчина та ображено надула губки, але все ж підійшла та допомогла мені звільнитись від форми.

—Надто важка та безсонна ніч, не можу. Але наступного разу...

—Ніякого наступного разу! —я й не помітила, як до кімнати зайшла Аріель. Таакк, сьогодні вона в ударі. Яскраві рожеві губки, чимось підведені очі, сукня з оголеним животом, мов у справжньої русалки. Та якби я знала, що вони тут такі привабливі, я б собі декілька суконь пошила! Як не як, я відставати навіть від дівчат по кімнаті не дуже хотілося. —Сьогодні я виступатиму біля фонтану і ти просто зобов’язана прийти!

От чорт! І треба ж їй свій “виступ” якраз у мій вихідний організувати?

—Коли?

—Під вечір. —я помітно зітхнула, радіючи, що все ж поспати у мене буде час. —На дворі сьогодні спекотно, тому стягуй свій плащ та цю недоформу й марш до швачок!

Я ледь щелепу свою не загубила від такого тону русалки. Вона завжди була милою, тихою, трохи капризною, але безмежно доброю.

—Не звертай уваги. —зіскакуючи зі свого ліжка, сказала Ванесса. —Вона у нас хвилюється. І ще, сукню тобі краще замінити.

І нічого більше не пояснюючи, вона підхопила дівчат під лікті та повела до дверей.

А що не так з моєю сукнею? Та я її цілу ніч шила!!!

І що за виступ?

—Мені що, ніхто нічого не пояснить? —пролунав мій голос у повній тиші і я поспіхом плигнула під ковдру, прямо в одній спідній білизні. Здається, тут сон і справді розкіш.

Я й не помітила, як сильно гуділи мої ніженьки, а голова просто відмовлялась думати. Увесь мій відпочинок до мене приходили гості, а якщо точніше, якісь дуужжее дивні сни. От прямо дуже!
Прокинулась я від гучного чоловічого голову у своїй голові, що голосно мовив: “Біжи!”

Рвучко відірвавши голову з подушки, я ледь не звалилась з ліжка. А летіти тут було пристойно.

Що це ще за хрінь? Або я страждаю шизофренією, або Густав правий. Тут щось відбувається, от тільки, що? І чому саме мені приходять такі дивні видіння?

Зрозумівши, що заснути я більше не зможу, дістала свою єдину земну суконьку та почала . Чорну, коротку, тугеньку... усе, як я люблю. Я навіть трохи нафарбувалась, перш ніж вийти з кімнати. Взуття довго обирати не довелось, звичайно це були теж мої туфельки на шпильці. Так хоч трохи не буду відчувати себе карликом серед дракониць.

І так, не знаю, що тут у них відбувається, але в жіночому крилі й писку не чути. Таке відчуття що я стала героїнею фільму жахів, котра ходить по старовинній Академії дружин драконів, і всі тут вимерли й чути лише цокання моїх підборів. Ну, і бурчання шлунку.

Дібравшись до їдальні, на моє щастя, тут було декілька старих ельфійок, що люб’язно вручили мені тацю з їжею. Отакої, та тут у вихідні ще краще, ніж у будні.

В їдальні було ще декілька дракониць, що витріщались на мене, мов на божевільну, але я мовчки сіла за стіл по центру. Ну, аби їм усім було добре видно мене.

Я вам казала, що моє життя повне пригод? Ні!? Так от, моє життя — це одна суцільна пригода, адже мені підфортило зустріти поглядом Нору. Побачивши, що я дивлюсь на неї, дракониця хижо посміхнулась та взяла свою тацю з їжею. Вона що... ні ні ні! Тільки не це. Якщо ця божевільна сяде біля мене, я відразу ж виб’ю з її голови усю дурість. І тоді мені точно не потрапити додому.

Зробивши вигляд, що я старанно колупаю виделкою їжу, почала ще й мелодію знайому бурмотіти собі під ніс.

—Землянко! Прийом! Ти оглухла? —голосно кидаючи свою тацю за МІЙ стіл, поцікавилась ця навіжена.