Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Як тільки я попрощалась з цією надокучливою Філлією та вийшла з-за дерев, погляди усіх присутніх стрімко вп’ялись у мою постать. Навіть не зручно стало, ніби я сюди гола прийшла.

—Очманіти. —одними губами прошепотіла Ванесса, стоячи у декількох метрах від мене. —Тебе за це на шматки порубають.

Посміхнувшись їй кутиком губ, я зробила декілька кроків до Ци та Аріель, що дивилась на мене, як на божевільну.

—Моя сорочка і не довша. —з легким сміхом мовила русалка. —Ми вже думали, що ти не прийдеш.

—Не можу ж я пропустити такі веселощі.

—Що це на тобі? —пропищала якась дівчина з натовпу, попиваючи з келиху щось дуже схоже на вино. Чи може то кров? Весело було б дізнатись, що дракони харчуються кров’ю.

—Ти до мене? —повертаючись до дракониці обличчям, поцікавилась та навмисно трохи задерла сукню ще вище. Так так, дівчатка, мені тут можна все!

—До тебе, корова тупа. Я буду тільки рада, якщо тебе вишвирнуть, але скандал то закотять усім нам. І тільки через тебе! —блондинка навіть не намагалась приховати своєї неприязні, і мені навіть неприємно стало. Що я їм такого зробила? Принца їхнього я не бажаю, ще якихось драконів у чоловіка брати не хочу, хіба що фігурка в мене набагато краща, от і піняться.

—На себе подивись, анорексичка. Будь -яка сукня так і спадає з тебе без шнурівки.

—Зате я салом не обросла. —вона підходила усе ближче, впевнена, що зможе дати ради мені. Охохо, я б на її місці мовчала.

—Що саме ти салом називаєш? Груди третьою розміру чи дупу як у Кім? —аби не падати обличчям у бруд, я теж зробила крок вперед. Матінко, якого ж вона така висока? Та я їй носом до шиї дістаю, і дивлюсь, мов на матір у дитинстві.

—Годі поводитись, мов розбещена вискочка. Ти порушуєш усі правила, і тобі нічого за це не роблять. Чому ми повинні терпіти таке приниження? —прокричала дракониця, напевно, шукаючи підтримки оточуючих. Я й не сумнівалась, що такі ж недалекі підтримають її голосними викриками, щось на кшталт: “Тобі не місце тут!” “Ти тут зайва!” “Ти не особлива, аби тобі усе з рук спускали.” “Мелісса права!”

—Мелісса, значить... —з кривою посмішкою мовила, змірюючи курок за її спиною недоброзичливим поглядом. —Послухайте мене уважно, дорогенькі. Я вас не чіпаю, і ви мене дорогою обходьте. Інакше горя не оберемось.

—Та що ти кажеш? —ледь не засміялась мені в обличчя блондинка. —Ми не тупі. Ясно? —а от ні хріна не ясно. —Ми бачимо усе, і розуміємо. Робиш з себе невинну, дупою перед Його Високістю та графом Люцієм крутиш, зваблюєш, а потім очима кліпаєш. Та вони через тебе побились нещодавно.

—Що ти верзеш, навіжена? —проричала, маючи намір вчепитись у її волосся, але Ванесса вчасно потягла мене за лікоть назад. —Ану не чіпай мене!

—Я дочка королівського радника, дурепа. Я все знаю. І знаю, яка ти сука.

Нічого собі, вони ще й такі словечка знають.

—А знаєш, що, Меліссо? Та пішла ти в дупу! —навколо усі вирячились так, немов в кінотеатрі довгоочікувану сцену показали. —Своєю повторною мордою нікого зацікавити не можеш, от і на мене злість зриваєш. Ти краще мовчи, так розумнішою здаєшся.

—Рота закрий. —прошипіла на вухо Ванесса, знову смикаючи мене.

—Ви чули, дівчата? Ось так вона поважає усіх дракониць. Хто вона така, аби принижувати нас? —знову звернулась до групи підтримки Мелісса, переможно посміхаючись, коли на мене почали наступати інші дракониці. От вам і повеселилась.

—Ану стояти! —несподівано з натовпу вилетіла Моня, розкидаючи руки в боки та намагаючись прикрити мене. А ось це вже зайве, вони ж зметуть її і оком не мигнуть.

Якась з дракониць створила вогняну кулю, тихо сказавши:

—Якщо вона правила порушує, то чому й нам не можна?

Вони зараз серйозно? Це не я у фаворитки пташкою б’юся, не я готова ніжки Густаву цілувати, не я хочу вічних скарбів.

Коли я побачила, як стрімко куля летить у мене та Моню, ледь не запищала. Що що, а з підсмаженим задом я точно ходити не бажаю. І чого вони до сукня моєї так причепились? Он Лара та Нора оцінили, тоді чому й вони не шукають плюси для себе?

Вперед вибігла Ци, створюючи велетенський щит з переплетених рослин. Подякую їй якось потім, а зараз задача набагато складніша. Як втекти від п’ятдесяти дракониць з вогняними кулями та зберегти своє життя.

—І хто тебе за язик тягнув? Навіжена. —пробурчала вампірка, грубо штовхаючи мене вбік. Не втримавшись на підборах я стрімко полетіла вниз та боляче вдарилась головою по стільці поруч. От же скотина! А ще подругою називалась.

В голові нестерпно зашуміло, і я знову подумала про те, яка ж я безпомічна у цьому світі. Он Ци вже створила справжню стінку з рослин, по якій шмаляли дракониці, щось викрикуючи. Ванесса кудись зникла зі швидкістю звуку, Моня шепотіла якісь прокльони і дівчата по ту сторону стіни падали, викрикуючи про те, щоб відьма припинила.

—Чому ми повинні терпіти її тут?

—За землянку нам нічого не зроблять.

Паскуди! Та я вам за себе таке зроблю!

Я підійнялась з місця і тут же присіла, коли до стінки з рослин прилетіла найбільша з вогняних куль. Ну, може й зроблю, але не зараз, це точно.

—Припиніть це! —до саду прибігло три викладача, два десятки наставниць та купа прислуги. Дракониці тут же зробили невинні личка, Ванесса презирливо дивилась на мене, стоячи поруч з Хелен та професоркою Доротті.

—Вона перша почала! —виправдовувалась Мелісса, котру тут же підтримали дракониці.

—А от і ні. —вступилась за мене безстрашна відьмочка, виходячи вперед. —Мелісса почала принижувати Орисію за її сукню.

—Що за ганчірки на тобі? —почала лютувати моя наставниця, котрій я безневинно посміхнулась.

—Швидко усі розійшлись. І ніяких більше свят без дозволу самого спадкоємця! —гаркнула одна з професорок, поважно склавши руки.

—Н, дякую тобі, Рішка. —лише тепер я помітила Аріель, що стояла у чарівній сукні, мов Жасмін з мультфільму. На її очах збіглись сльози і русалка швидко побігла в глиб лісу.