Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Автор

— Вони наближаються, ми можемо покінчити з усім цим! —істерично повторював Джельвій, радник короля, доки Густав нервово міряв кімнату кроками.

—Якщо ми зараз переб’ємо їх загін, вони пришлють ціле військо.

—Ну то й що? Наші бійці сильні, ми впораємося.

—Ти не розумієш! Мій батько не хотів би війни з ними. —принц був у розпачі. Здавалось, увесь світ грає проти нього. Батько зліг, Люцій досі ображається, а дядько не виходить на зв’язок. —Де Луїс?

—Разом зі своїми воїнами обороняє стіни Академії.

—Тоді збирай королівський загін. Нехай вилітають на зустріч вінгредам.

—Але вам потрібна надійна охорона! —заперечив Джельвій, суплячись.

—Якщо вони доберуться до замку, не бачити охорони ні мені, ні тобі. Виконуй.

Радник кивнув, покидаючи покої спадкоємця з неприємним почуттям тривоги.

—Куди накажеш сховати матір з Алісою? —встаючи з м’якої софи, поцікавився Стефан, молодший принц. —Моя матінка відмовляється спускатись у підземелля, а сестра такий гвалт здійняла що...

—Ти можеш розібратись з ними сам? —проричав Густав, повертаючись до брата обличчям. —У мене є набагато важливіші справи, ніж думати про вас. Мало того, що нам загрожує відродження крижаних стихійників, так ще й Вінгредія війну оголосила. І усе це тоді, доки батько непритомний!!!

Стефан декілька секунд здивовано дивився на майбутнього правителя, а потім хижо вишкірився.

—Не буду сумувати, якщо їх воїни тобі голову знесуть. Ооо мої слова да Великому Дракону до вух.

Око Густава нервово сіпнулось, доки молодший брат відкрито насміхався. Їх стосунки ще з малку не були ідеальними. Стефан завжди заздрив брату та сунув палки під колеса, а Густав був надто самозакоханим та гордовитим, аби хоч раз поступитись молодшому.

—Геть з моїх покоїв! Зібрав речі, матінку свою та Алісу, аби через десять хвилин і духу вашого тут не було! —прокричав спадкоємець, жбурляючи в обличчя дракона два мішки з золотом. —Погостюєте тиждень в лісовому будиночку, візьми п’ятий загін та рушай. Зараз же!

Здавалось, ніби тільки цього Стефан і чекав. Він сховав золото у кишенях широких штанів та відсалютував смішний уклін, перш ніж покинути покої.

—От же щуреня мале. В підземеллі їм тісно.

За одну хвилину Густав вже натягнув на себе позолочені обладунки, почепив на торс піхву з мечем та швидко покинув стіни замку.

—Ваша Високість! —зі сторони академії вибіг Джельвій, махаючи на почервоніле обличчя руками. Навіть не зупиняючись, Густав кивнув йому та попрямував до воріт. —В Академії усе тихо, на кордоні Ваш загін зчепився з вінгредами. Вони вимагають аудієнції.

Спадкоємець різко зупинився, дивлячись на радника, як на дурня. Звичайно, хто ж просить аудієнції після нападу?

—Наші воїни виявились набагато сильнішими. —поспішно пояснив радник, стираючи з чола піт. —От вінгреди й підтиснули хвости, просячи про прийом. Але я вважаю, що краще перебити цих тварюк та точити зуби.

—Ніякого перебити! Я прийму їх. Де Люцій? —Густав відчув полегшення та помітно розслабився, адже розуміння того, що все ж війна відтягнеться ще на кілька днів, не могла не радувати. Зараз для нього були важливі лише три речі.

Перша — якнайшвидше одружитись. Друга — вилікувати батька. Третя — виграти війну.

—Разом з восьмим загоном охороняє ворота до селища.

—Ваша Високість! —до драконів підбіг один з молодих стражників, втуплюючи погляд у підлогу. —Гер Люцій відправився до Академії, одна з дівчат дуже постраждала.

—О Великий Дракон, і за що нам це? —простогнав Джельвій, нагадуючи стару буркітливу тітку на базарі.

Підвівши погляд на стражника, Густав ледь помітно стиснув руки в кулаки. Одна з дівчат... лише заради однієї він ось так зірветься з місця.

Не довго думаючи, спадкоємець зробив крок в бік академії, але радник прудко вхопив його за передпліччя.

—Куди ж ви, Ваша Високість? Впевнений, Люцій подбає про ваших обраниць. Краще скажіть, що нам робити!

Декілька секунд він пропалював поглядом радника, сумніваючись у правильності свого рішення.

—Гаразд. Якщо гер там, то нехай Луїс зі своїми воїнами повертається. Він потрібен мені тут.

Кинувши останній погляд в сторону академії, Густав поспіхом почав повертатись до замку.

—Куди накажете їх провести? —трохи невдоволено гукнув Джельвій у слід.

—У тронну залу.

Спадкоємець й сам не розумів, що він зараз відчуває. Здавалось, що саме цієї миті у нього в думках повинні бути лише плани на рахунок Вінгредії. Але замість того, аби думати про долю своєї держави, він думав про Орисію.

—Чортова дівка. —тихо вилаявся принц, на ходу розстібаючи обладунки.

Лише через неї Люцій зірветься з місця. Отже, вона постраждала. Знову.

Вихром залітаючи до своїх покоїв, Густав почав очікувати, доки на нього натягнуть кафтан.