Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Аріель! Я ж не хотіла! —моїй спробі наздогнати її завадила Хелен, що боляче вхопила мене за вухо та почала тягти до академії. —Ай! Та що ти робиш? Відпусти!

—Рота закрий.

Та скільки можна? Усі мені тут рота закривають. Не може це так продовжуватись.

Через кілька кроків я відчула нестерпний біль у кісточці на нозі та трохи присіла.

—Болить же.

—Ще й ногу підвернула. Від тебе одні проблеми, Орисія.

—Ріша! —вкотре виправила її, за що отримала стусана під зад, вистелившись на траві, мов жабка.

—Аааа та годі мене бити!

—Годі мене ганьбити. Поговоримо у палаті після того, як Гільда тебе огляне. Хлопці! —вона гукнула двох євнухів у смішних блакитних капелюшках та нарядах, що нагадували суконьки. —Допоможіть дівчині дістатись лазарету.

—Лазарету? —перелякано запитала, струшуючи з рук зелену траву.

—Саме так. Будемо тобі заспокійливе виписувати.

—Собі випиши.

Я знову отримала по шиї, але й пискнути не встигла, як один з хлопців підійняв мене та почимчикував до академії. Нічого собі тут сервіс, може частіше невдало падати? А що, на руках носять, бешкетувати дозволяють. Та вдома мені б шию за це мачуха звернула, а вони заспокійливе виписують.

Чим ближче ми були до лікарняних коридорів, тим більше мене нудило від цього запаху. Тут смерділо ще гірше, ніж у наших лікарнях.

—Хелен, я ж можу усе пояснити. —чіпляючись за плечі євнуха та дивлячись назад, сказала. —Розумієш...

—Потім!

Мене занесли до маленької палати з декількома ліжками, на яких лежало чотири кремезних чоловіка. Один з них був без тями, один з перев’язаною ногою, а інші з перев’язками на голові та грудях. Не погано їх так життя потріпало.

—А чому саме сюди? —вкотре поцікавилась, зручніше лягаючи на маленьке скрипуче ліжко. Одна з помічниць Гільди прикрила мої ноги простирадлом та трохи поморщилась. Бачте, їй теж мій наряд не подобається. Пффф, далеко куцому до зайця, тому може розслабитись у своєму білому фартушку.

—Бо інші палати зайняті. —пояснив євнух, посміхаючись. —Гарна сукня.

Ооо, бачте! Чоловікам подобається. Ну, майже чоловікам.

—Ану геть звідси! Ти дивись. Роботу свою бережи, а не на спідниці задивляйся. —Хелен й йому виписала стусана під зад, через що я ледь стримала сміх.

—Знову Орисія? —витираючи руки рушником, запитала втомлена Гільда. Бідолашна, важко ж бути лікарем...

—Щось з ногою. —прудко відповіла я, доки наставниця проводжала невдоволеним поглядом двох євнухів.

—Подивимось. —добродушно сказала, сідаючи біля моєї лівої ніжки.

Я шикнула, коли вона доторкнулась до почервонілої кісточки, а потім і взагалі запищала, коли вона почала крутити моєю п’яткою, мов гойдалкою на атракціоні.

—Нічого страшного. Легкий вивих. Перший тиждень з пов’язкою походиш, на другий просто не ступатимеш на ногу.

Нічого страшного? Вона ж пожартувала!? Як це нічого страшного? У мене тут війна з драконицями, а вона каже що я два тижні не ходитиму.

—Джорджія. —лікарка глянула на помічницю, яка лише кивнула та принесла маленьку мисочку з жовтуватою маззю.

Гільда обережно, але досить швидко почала мазати холодною сумішшю мою кісточку і я навіть відчула якесь полегшення. Але не на довго. У ніс вдарив бридкий запах, від якого мене ледь не вирвало.

—Що це таке? —запитала, натягуючи простирадло на носа.

—Перетерті трави разом з сечею грифона.

—Що? —я вирвала ногу, висолопивши язика. Мені дійсно здалось, що я зараз покажу усім свій обід.

—Не кричи так. Тут хворі. —буркнула дівчина, недбало ставлячи на тумбу склянку з водою.

—А ти взагалі помовч, Джорджія. —ну, я не я, якщо промовчу.

Хелен тут же стукнула мене по лобі, хмурячи брови. Ні, ну якщо вона ще раз вдарить мене, то я точно спущу власну наставницю зі сходів. І тоді милиці не тільки мені треба будуть.

Гільда лише перев’язала мою ногу та поставила милиці біля ліжка, коротко кажучи:

—Кожного вечора масти кісточку перед сном, через три дні прийдеш до мене. А зараз маю більш важливі справи.

—Дякую! —з милою посмішкою мовила моя відьма, приймаючи колбу з маззю. —Вставай. —а тепер від її посмішки і сліду не залишилось. Вона навіть не допомогла мені до милиць дотягнутись. Ох, Хелен, не бачити тобі служби у замку, якщо ти навіть мені ради дати не можеш. —І що це в тебе за взуття таке? —поморщилась, підіймаючи мої єдині підбори.

Коли я сіла на краєчок ліжка та доторкнулась здоровою ногою до холодної підлоги, відчула легке тремтіння. Здалось? Ні, не здалось. Адже землетрус знову повторився і набагато сильший.

—Що це було? —запитала, дивлячись на тумбу зі склянкою, яка тремтіла.

—Вінгредські дракони! —пропищала одна з дівчат біля вікна, починаючи метушитись. Три воїна тут же підскочили, хапаючи біля ліжок свої піхви з мечами.

—Куди? Вам лежати треба! Джорджія, простеж, аби вони не вставали. —гукнула Гільда, вибігаючи з палати.

Вінгредія... Густав розповідав мені. Або гори, або війна.

Подивившись на побілілу Хелен, зрозуміла, що діло серйозне і моя підвернута нога на фоні усього цього, лише голка у сіні.

Стіни знову затремтіли і з такою силою, що склянка з водою впала біля моїх ніг та розбилась на мілкі шматочки.

—Негайно усім в підземелля! —прокричав воїн у обладунках, біжучи далі коридорами і кажучи теж саме.

—Вставай, Ріша, хутко. —тепер Хелен перетворилась на добру нянечку, допомагаючи мені встати та підсуваючи милиці ближче.

—Стій, Хелен, припини! —я все ще старалась тримати себе у руках, адже якщо вона метушиться, то якщо і я запанікую, не бачити нам ні підземелля, ні майбутнього. —Біжи нагору, скажи усім.

—Там, напевно, вже усіх попередили. —її голос затремтів, вагаючись.

—До верхніх поверхів ніхто не встиг поки дібратись, я впевнена. Біжи, Хелен! Я... мене Джорджія відведе до підземелля. Біжи! —побачивши, що вона досі вагається, я ще гучніше прокричала: —Біжи!