Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

І очима кліпнути не встигла, як була у темнющій кімнатці.

—Та ти що, принцесо, повернулась? —шикнула Ванесса, смикаючи мене за сукню. —Спиртним за кілометр несе. Ходімо.

—Куди? —лише й встигла шикнути, перш ніж мене витягли з кімнати. Йти мені довелось навпомацки, але опинившись у коридорі, у якому горіло декілька магічних факелів, я зітхнула. Отже, не вбилась, вже добре. —Та що це з тобою?

—Зі мною?! Та ти явно щось приховуєш. А таємниці до добра е доводять, люба, знай це.

—Ну то й що? —фиркнула, складаючи руки на грудях.

—Ходімо. —втомлено махнула рукою вампірка, ледь стримуючи роздратування. Значить, цікаво дуже. Хоча я не бачу нічого поганого у тому, аби довіритись їй. Можливо, Густав та Люцій вб’ють мене, але ж вони не дізнаються, правда? —Ходімо, Ріша. Я тобі дещо покажу.

Плентались по тихим коридорам ми не довго, адже через декілька хвилин мовчазної ходьби, опинились на самій вежі академії! І не просто у вежі, а на даху.

—О Ісусе, ти вбити нас вирішила? —подивившись вниз, оцінила ситуацію. Ну, море, летіти довго, але є шанс вижити. Все ж вода вам не цемент.

—Тут гарно. Буде через хвилин п’ятнадцять. —мовила Ванесса сідаючи на самий краєчок круглого даху. Та вона здуріла. І я, напевно, теж. Адже відразу ж полізла за нею.

Ми звісили ніжки та дивились на ледь побіліле небо, яке почав прикривати легкий туман.

Діставши з ліфа сукні електронку, я простягнула її вампірці.

—Що це? —щиро здивувалась дівчина, трохи боязко беручи сигарету до рук.

—Це робиться ось так. —без тіні сорому я нахилилась та обхопила губами електронку, повільно втягуючи у себе нікотин. Ванесса дивилась на мене, мов заворожена, а коли я відсторонилась та почала видихати хмарки пару, вона почала змінюватись на очах. Я навіть закашлялась, побачивши її у всій красі.

На очі налізли червоні капіляри, ікла відразу ж оголились, а вилиці стали різкішими. Вона зашипіла, мов справжнісіньких вампір із фільмів, а я лише трохи посунулась.

—Ти чого?

—Це ти чого? Вбити мене вирішила. —вона досить різко схопила мене за кільце сукні на плечі та потягнула на себе.

—Та про що ти? У нас це спосіб розслабитись. —я не на жарт злякалась, адже, можливо,для них нікотин це... отрута? Господи, що я несу?

—А у нас так вміють лише дракониці, і те, не всі, після чого їх жертва заклякає на місці та вмирає у довгих муках. Людина, значить? —її ікла видовжились ще на декілька міліметрів, а я нервово сковтнула.

—Ванесса, еее, послухай... ні! Краще подивись.

Поспіхом знявши браслет, подарований Густавом, я подивилась у очі вампірці. Ще не вистачало, аби єдина подруга мене скинула з поверху так... дванадцятого!?

Вона довго вдивлялась у мої очі, а я намагалась прокрутити у голові усі спогади з рідної планети. Ось ми з Наною вперше пробуємо сигарети, ось ми вже випускниці, які курять за школою, а потім і університет...

Вампірка трохи охолола, облизала свої страшнючі ікла язиком і вони вмить зникли. Чудово! Вона вкотре довела мені, що єдина моя зброя — це губи, дупа та миле личко. І от скажіть, як мені, безрідній землянці виживати серед хижаків???

—Так що це? —вже з меншим запалом запитала дівчина. Знову натягнувши браслет, я почала пояснювати усе.

—Спробуєш? —знову затягуючись, запитала у Ванесси. Трохи невпевнено, але погодилась, тягнучи до рота сигу. —Ні! —розреготалась я, коли вона почала дути прямо у електронку. —Уяви, що це щось таке погане, і твої батьки проти. І ось, ти сидиш у своїй кімнаті, втягуєш дим і тут.... ййййіііііі мама йде! —показала точно так само, як і мені колись, після чого вампірка лише засміялась.

—Гаразд. —вона зробила першу тягу і.... —Йіііі кхм. —Що й треба було довести. Закашлялась, бідненька.

—Все добре, треба просто звикнути.

—Гидота! —пропищала, кривлячись.

—Нічого подібного. Як втягнешся,будеш просити у мене ще.

—Я зовсім не для цього тебе покликала. —трохи розвернувшись до мене тулубом, вона плеснула себе по колінам. —Розповідай!

От скажіть тепер це, як можна щось приховати від вампірки? Та вона мене одним поглядом жерла, тому довелось розповісти. Знову. Усе, як є. Я промовчала хіба що про брудні натяки Густава на рахунок того, як він дівчат, кхм, “задовольняє”.

—Та ти за два тижні тут стала набагато крутішою, ніж деякі за роки.

—Припини! —махнула рукою, шкірячись. Звичайно мені була приємна така увага та щире захоплення, але знала б вона, як важко іноді. І це лише початок! —Нічого крутого у цьому немає. І ще, я хотіла запитати, чому ти тут?

Дівчина подивилась на мене, мов на дурепу, але все ж відповіла.

—Моя сім’я ніколи не була багатою, та й статус у суспільстві не задовольняв нікого. А вийти за дракона — це велика честь. Тоді і гроші будуть, і слава, і дорогі тканини, і прикраси, і мою сім’ю більше не принижуватимуть. —як добре, що у мене на землі усі рівні. Ні, ну іноді все ж трапляються усілякі гівнюки, але я даю їм раду. У крайньому випадку, давала.