Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Коли двері за Луїсом зачинились, я повільно сповзла по руках принца. Так погано мені ще не було. Здавалось, що зараз виблюю усе, що встигла з’їсти. Тиск гепав по скронях, м’язи відмовлялись слухатись, а шлунок робив такі викрутаси, що я й рота відкрити не могла.

—Ти нічого не хочеш пояснити? —трохи стурбовано запитав Густав, одним ривком підіймаючи мене. Нііі, лише б не рухав, мене ж нудить!

Я почала мотати головою та затулила рота рукою, показуючи, що поки мені не варто навіть розмовляти.

—Що? Нудить?

Він так сильно закотив очі, що мені навіть страшно стало.

—Ти просто зобов’язана усе мені пояснити! І з чого ти взяла, що дядько якось причетний до усього... “цього”? —поцікавився дракон, набираючи у склянку води. —Він же з моїм батьком з самого дитинства разом, не одні бої вигравав, завжди обороняв не тільки наші кордони, а й нашу сім’ю. —він передав мені склянку і я почала жадібно пити воду. — А мені скільки разів життя врятував... ти уявити собі це можеш?

—У у. —промурликала я, не перестаючи пити таку солодку водичку. Краплі стікали по моєму підборідді та крапали між грудей, куди й дивився Густав. Ага, значить, худенькі осички йому до смаку, а дивиться він на мої розміри?! Мг, розбігся хлопчик. —Я просто відчула щойно те ж саме, тільки набагато сильніше, відчуття, як тоді, у коридорі. З дівчатами усе буде гаразд?

—Точно усе буде добре і вони вже на наступному тижні повернуться на заняття. Хтось навмисно бальзамує їх не надто сильно,аби ми змогли допомогти. —він забрав у мене склянку та сів на краєчок ліжка, доки я, мов вірний пес, усе ще сиділа на підлозі біля його ніг.

—Кажу ж! Це твій... ти зрозумів. —трохи тихіше сказала, оглядаючись по бокам. Мені здавалось, що тут дійсно навіть стіни мають вуха. —Він точно хоче мене вбити.

Декілька секунд Густав дивився на мене, мов на дурне мавпеня, а потім почав сміятись. Що? Я щось смішне сказала?

—Ні, Орисіє, не думаю що Луїс почав увесь цей переполох лише заради тебе.

—А якщо я йому заважаю?

Дракон подивився на мене серйозними очиськами, немов у душу хотів заглянути, а потім кивнув.

—Це цілком можливо. От тільки...

—Як йому може завадити тупа бездарна землянка?! —закінчила його фразу, плескаючи у долоні. —Ти ж це хотів сказати? Ну ж, Ваша Високість, не соромтесь.

—Орисіє... —проричав, подаючись вперед. —Не жартуй зі мною. Тим, що ти зараз дивишся мені у вічі, ти вже будиш мого дракона, а за гострий язик ти можеш поплатитись.

—Життям? —без тіні страху запитала, ще й підборіддям смикнула у доказ.

—Честю. —а от тепер мені щось зовсім не до смішок. —Так так, фізична розрядка йде нам на користь. Аби заспокоювати своїх драконів ми часто викликаємо дівчат. Звичайно, деякі потім ще три дні нормально ходити не можуть, але то таке. —губи принца прикрашала лукава посмішка, яка повинна була відразу ж остудити мій запал, але...

Чорт! Та моя фантазія не на жарт розгулялась! Я вже хотіла бути на місці тих самих дівчат, що три дні ходити не можуть після палких обіймів з Густавом. Очевидно, відсутність мужика, майже місяць, дає про себе знати.

—Що це ти... дурень! —мої щоки миттю почервоніли, і я поспішно скочила на ноги та трохи похитнулась. От же, це ще що за фігня?

—Всього лише чесний з тобою. Відкрити портал? —серйозно запитав Густав, притримуючи мене за лікоть. А ось це зовсім не обов’язково! Ні те, ні інше. —Орисія, запам’ятай, ти повинна мені усе розповідати. Усе, що відбувається у Академії.

—Я нічого тобі не повинна! —вирвавши свій лікоть, який чоловік не особливо й тримав, я почала розчісувати волосся пальцями. —Ти мене обдурив. Обіцяв же додому, а сам... написав листа професорці Доротті. Тепер вона з мене усі соки витискає.

—Нічого з тобою не станеться, дупка ти лінива.

Мої очі розширились щонайменше втричі, адже дупкою мене ще ніхто не називав!

—У тебе війна на порозі, зрадниками аж кишить, а ти на мою дупку зазіхаєш???

Я хотіла! Чесно. Я хотіла бути серйозною. Але помітивши, що Густав ледь стримує сміх, розреготалась мов слон у зоопарку.

—Тобі вже спати час. Скоро світатиме.

—А ти? —не знаю, чому поцікавилась, просто... Просто що, Ріша? От що? Менше знаєш, міцніше спиш. —А загалом, забудь. Відкривай мені своє люстерко і відправляй прямо у лапи тим звірюкам диким.

—Це ти про моїх потенційних наречених? —з легкою усмішкою запитав принц, підходячи до столу та беручи звідти камінчик.

—Саме про них! Та ці чортиці готові зжерти мене і навіть не випльовувати. Як добре, що у Академії заборонено користуватись їх здібностями. Інакше дракониці мене б спалили, некромантка воскресила, дівчинка вовк, чи перевертень, як її там, вона б мене потім на шматки порвала, а ангел зашив. І не для того, аби допомогти, а щоб віддати на потіху німфі та феї. —я продовжувала безперервно базікати, доки принц відкривав портал. — Ех, лише русалка, вампірка та ельфійка мені друзі! О, ще відьма є. Теж хороша.

—Бувай, Орисія. —нічого не пояснюючи, він силою заштовхнув мене у цю вирву, та ще й посміхався, мов Джеймс Франко на зйомках “Людина — павук”.