Громовиця в Порцеляновій Чашці - Olha Alder

— Ходімо, — містер Ллевеллін взяв її за руку й забрав ніж. — Ви геніальна.

— Не я... я ні... не... — з рота лилася незв’язна мова. — Вона не винна! — вигукнула леді Лавінія, прийшовши до тями.

— Це вже неважливо, — прошепотів їй на вухо містер Ллевеллін. — Вона вже отримала своє покарання.

Вийшовши з каюти, Лавінія закрила обличчя руками:

— Вона цього не робила. Це зробив убивця, щоб відвернути увагу від себе... Корабельна красуня Розамунд і так була сліпа, а леді Роза... Ви бачили, скільки в ній жорстокості? Вона лише шукає привід, щоб карати цих дівчат, — простогнала вона.

— Ваше добре ім’я відновлене. Знайдімо вбивцю, — Едвард торкнувся її волосся. — Тоді й покараємо за вбивства й крадіжку. Відновимо справедливість.

Лавінія стиснула зуби:

— Дякую, що залишаєтеся на моєму боці.

Вони спустилися на палубу. Капітан корабля стояв посередині з вимученим виглядом:

— Троє людей, — приглушеним голосом сказав він.

— Що ви кажете? — Лавінія насупилася.

— Убили ще трьох.

— Коли?! — вигукнув Едвард.

— Судячи зі свіжості крові, — він насупив брови. — Щойно.