Громовиця в Порцеляновій Чашці - Olha Alder

— Хочете все кинути?

— Мене вибили з сідла.

— І не вас одну.

— І розбили череп.

— Ви розповідаєте історію свого дитинства чи сиплете метафорами?

— Пф…

Вони замовкли, дивлячись у різні боки. Звинувачення леді Белли висіло важкою хмарою над свідомістю леді Лавінії. Вона не прагнула довести когось до краю і залишити 16-річну дівчину сиротою.

— Мені шкода, що вас так образили, — містер Едвард склав газету, встав і поклав руку на плече леді Лавінії. — З кожним днем ваші сукні стають усе темнішими, а ви казали, що у вас немає чорної.

— У мене справді немає чорної сукні, — Лавінія мляво спробувала струсити його руку, але швидко відмовилася — їй стало тепліше. — Але й радіти останніми днями мені не доводиться.

— Вам дуже личить блакитний і синій, — зробив він комплімент.

— Значить, не носити рожеве? — Настрій леді Лавінії був таким — сприймати все в штики та будувати навколо себе непробивну броню. — Ми втратили свідка. Розслідування в глухому куті. П'ять трупів і один самовільний відхід. Мені починає нав'язливо здаватися, що все це через мене.

— Носіть, що хочете. Як це може бути через вас? Тільки якщо ви не ходите ночами з ножем. Ви знаєте, як бальзамувати людей, знаходите цибулину золотистої лілії, маєте чудові знання з травознавства, зламуєте замки, боїтеся вогнепальної зброї й прекрасно ріжете булочки ножами. Я даремно вам довіряв? — усміхнувся він.

Лавінію пройняв холодок по спині:

— Звідки ви знаєте? Ви стежите за мною? — насупившись, спитала вона.

— О, я забув, що при всьому цьому ви — непробивна дурепа. Чи це маска для прикриття?

— Ви зробили мені комплімент чи образили? — Лавінія схрестила руки на грудях і стиснула зуби.

— То ви заперечуєте, що довели до смерті шістьох людей?

— Я визнаю, що з моєї подачі ви загралися в детектива, — її голос став суворішим. — Проситимете вибачення зараз чи трохи згодом?

Він схилив голову:

— Навіть якщо це ви, я буду вас захищати. Ай! — Його щока запалала червоним.

Лавінія і сама не зрозуміла, як підняла руку. Її долоня відразу набрякла і затремтіла.

— Мені не потрібен захист від того, хто мені не довіряє.

— Мені шкода, пані, — переставши триматися за власну щоку, він схопив руку Лавінії й подув на неї. — Знову без рукавичок…

Її очі стали вологими, а серце — гірким. Невже цей чоловік не може бути трохи одноріднішим?

— Чому ви мене підозрюєте? — тремтячим голосом запитала Лавінія. — Чому я..?

— Я вас не підозрюю, — Едвард тримав її долоню у своїй руці. — Я ніколи вас не підозрював. Просто мені прийшла думка, що ви — найзагадковіша особа на цьому кораблі. У вас стільки навичок і сили волі, дещо мстиве ставлення до чоловіків, і я досі живий поруч із вами, — він ледь помітно усміхнувся краєчком губ. — Це навело мене на думку, що ви мною дорожите.

Лавінія прикрила рота вільною рукою. Її вологі очі блиснули.

— Навіщо ви мене чаруєте?

— Тому, що, — повільно вимовив він, торкаючись губами її кісточок пальців, — ви цього варті.

— Вартую вас?

Едвард завмер, відпустив її руку і розпрямився:

— Чому ви така холодна?!

— Леді Фейрфекс, — їхню бесіду перервала леді Саманта Брудберк, яка наблизилася. — Як можна бути такою змією, що згорнулася на грудях у зовсім юної леді? — уїдливо спитала вона, підходячи зовсім близько, ледь не торкаючись крючкуватим носом леді Лавінії.

— Про що ви говорите? — Едвард став між ними, виставивши руку, захищаючи простір Лавінії від втручання негативної енергії.

— Про крадіжку.

— Про що? — Лавінія зібрала брови хаткою. — У мене немає потреби в чомусь чужому.

— Тоді чому леді Белла стверджує, що ви вкрали браслет із діамантів?

— Що каже леді Белла? — Лавінія зблідла, кинувши стурбований погляд на Едварда.

— Браслет, який вона одягла сьогодні вранці, ніхто не помітив, окрім вас, коли вона закочувала рукав сукні. Саме цей браслет зник.

— Немає жодних доказів, що його вкрала леді Фейрфекс, окрім припущень леді Масташ, — Едвард чітко промовив кожне слово.

— Так, захищайте злодійку й далі. Ваша репутація і без того заплямована, пане журналісте, — леді Брудберк повільно моргала. — І леді Стоун також втратила до вас своє прихильне ставлення.

— О, повірте, леді Роза — це останнє, що нас зараз хвилює, — процідила Лавінія. — Мене підставили, пані. Хтось переводить увагу на мене і відводить від вбивці! Чи слід нам турбуватися, що з'явиться новий труп? — Лавінія вхопилася за руку Едварда, як за поруччя, і пильно дивилася на обличчя леді Саманти.

— Краще турбуйтеся про себе, поки не змиєте з себе прізвисько корабельного щура.