Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Як і казали дівчата, сьогодні була екзаменаційна перевірка. Наша професорка жах як нервувала, повторюючи, що якщо хтось з нас не складе іспити — вона помре від сорому.

Оцінювали нас королева Жезмін, проклятуща принцеса Аліса та королівська професорка манер.

Нічого складного не було, лише запитання, які я відточувала півтори місяця та декілька невеличких перевірок щодо постави та дикції.

І ось, зараз я, мов справжнісінька леді, стою у гарній синій сукні та широко посміхаюсь, отримуючи першу нагороду у своєму житті. Усім дівчатам, що пройшли іспит на відмінно вручили по невеличкій статуетці у вигляді дракона, тим, хто міг краще — по клаптику папера з печатками від Академії, а хто взагалі нічого не склав — бурульку. Тобто, нічого.

І вгадайте, з чим стою я? З бурулькою? Ха! Дзуськи! Я тримаю в своїх рученятах статуетку і сяю, мов новорічна ялинка.

Дівчата також раділи, але для них статуетки не таке вже й досягнення. Та я, пам’ятаючи себе на початку, навіть на грамоту не тягнула. І де кордон моєї радості???

—Стерво... —проходячи повз, шикнула Зура, міцно вчепившись пальцями у грамоту.

—Що ти сказала? —тут же вступилась Ванесса, але я притримала її за руку. Хто взагалі ця дракониця така, аби я ображалась на неї?

—Що почула. —з кривою посмішкою відповіла моя колишня диво-подружка, стаючи неподалік від нас.

—Як це, розуміти, що ти найгірша серед своїх? —вперед виступила Аріель, навіть не соромлячись розмовляти під час того, як королева вручає грамоти іншим дівчатам. —Всі дракониці по статуетці мають, а Зура... ох, навіть ми, та й землянка бездарна отримала відмінно.

З моїх губ зірвався тихий смішок, але варто було наставниці Зури глипнути на мене, як сміятись тут же перехотілось.

—Годі вам. —Ци легенько смикнула за коси русалку, змушуючи стати на своє місце.

—Ютті, ти чуєш? —ображено підтискаючи губи, Зура повернулась до своєї наставниці. —Як ці безрідні дурепи можуть так ставитись до мене та зневажати увесь мій рід?

—Ти сама потопила свій рід цим туалетним папірчиком. —голосно відповіла Хелен, чим ще більше здивувала мене. З яких пір вона заступається за мене?

—Стули рота, жінко, інакше я за себе не ручаюсь. —увесь час оглядаючись, проскрипіла своїм голосом Ютті, ще й брови нахмурила, неначе перед бійкою.

—Ну, якщо за свою дівчинку ручитись не змогла, то що вже про тебе говорити? —Хелен загородила мене собою як раз у ту мить, як оскаженіла Ютті кинулась до нас з кулаками.

Я й оком кліпнути не встигла, як наставниці вже колошматили одна одну, а Зура з войовничим риком потягла свої кігті до мене.

Ще місяць тому я б з впевненістю зробила крок вперед, аби показати цій жабі її місце, але зараз я лише відступаю, голосно ковтаючи. Битися не можна, але що робити, якщо вона зараз сама мені в горлянку вчепиться?

Тут же у нагоді стала Ци, з радістю огортаючи руки дракониці ліанами, а потім тихо шепнула:

—Я тут трюк новий вивчила.

І відразу ж після цього ліани закинули Зуру нам за спину, а коли повернули дівчинку на місце, то я ледь з ніг не впала. Дракониці сиділа на дупі, ошелешено дивлячись на себе. Вся у багнюці, з порваною сукнею та гидливим виразом обличчя.

—Що там відбувається? —гукнула Аліса, котрій я б залюбки по пиці надавала, але замість цього почала непомітно тягнути Хелен від усього цього бруду.

—ААА! Ви поплатитесь! —почала репетувати Зура, остаточно привертаючи увагу усіх присутніх.

Ну все, нам кінець.

Хелен, з гніздом на голові, тут же стала біля мене, гордо смикаючи підборіддя вгору. Перевівши погляд на Ютті, помічаючи невеличкий синець під оком та купу подряпин на обличчі.

—Упс... —вигукнула Нора, спотикаючись та випадково наступаючи на ногу дракониці, а потім так само випадково зачепила її обличчя ліктем. —Орисіє! Яка несподіванка... —награно продовжила дівчина, відволікаючи усіх присутніх. —Вітаю! Ах, Зура, наступного разу обережніше ходи.

—Дякую. —тихенько, одними вустами прошепотіла, посміхаючись їй. Нора... я обожнюю її! Хоч нещодавно й хотіла прибити.

Після церемонії вручення “Хто на що заслужив” ми подались бенкетувати. Було дивно, адже всі тільки й говорять про те, які бої зараз на кордоні, але це не зіпсувало абсолютно нікому настрій.

Ми танцювали, голосно базікали, сміялись і навіть кепкували над стражниками, котрі, мов статуї, й слова жодного не зронили.

—Хто ж міг подумати, що з тебе толк вийде? —широко округлюючи очі, мовила Хелен.

—А хто міг подумати, що ти з колегою поб’єшся? —так само продовжувала кепкувати я. За нашим столом сиділи я, Нора, Ци, Аріель, Ванесса та зовсім незнайома мені дівчина. З світлим волоссям, небесно-блакитними очима, тонкими зап’ястями і тоненькими губами. З нею тут, як я зрозуміла, ніхто особливо не товаришував. Ну авжеж, ангелам не місце у цьому пеклі.

Хелен невдоволено підібгала губи, ледь з ложечки мене не годуючи.

—Принести ще чогось?

—Ні, дякую! —відповіла Ци, з неймовірною швидкістю поїдаючи кекси.

—Хелен... а алкоголь буде? —з невинними оченятками поцікавилась, але жінка лише фиркнула, йдучи до інших жінок.

—Ти б ще оту штуку свою попросила. —жартома відмахнулась Ванесса, котра тільки за сьогодні встигла мені п’ять разів повторити: “Не можна! Сік! Воду! Алко — ні ні і ще раз ні!”

—Дівчатка... я так рада, що дружу з вами. —з широчезною посмішкою мовила я, ледь стримуючи сльози. Які ж вони у мене чудові!

—А я як рада, що не вбила тебе два місяці тому. —Нору чекати довго не довелось, тут же почала й свої п’ять копійок вставляти. —Ліді, ти чому не їси?

—Я? —здивовано відірвавши погляд від своєї тарілки, пролепетав ангел. —Я... не голодна.

—Та що ти починаєш! —безсоромно потягнувшись за салатом, Нора насипала цілу гору в тарілку Ліді. —Ти ж теж у нас пройшла все на відмінно, потрібно це відсвяткувати.

—Дякую. —посміхаючись, кивнула дівчина.