Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Стоятимуть на вході у жіночий корпус. —відповіла так само тихо відповіла вампірка, підіймаючись сходами. —Люцій настільки тупий, що навіть не подумав про те, що ми слідкуватимемо за ним. Ще вчора я дізналась, де ти перебуваєш і дуже здивувалась тому, що ти зі своїм характером навіть не спробувала втекти. Завдяки Геру Луїсу, котрий відправив свій загін та сина сюди, мені вдалось потрапити до тебе.

—Тобто Луїс не зрадник? —здивовано запитала, ледь не врізаючись у черговий поворот.

—Тебе послухати, так всі тут зрадники. —без докорів, з посмішкою відповіла, але помітивши в моїх очах жаль, обійняла за плечі. —Ні, не зрадник. Хороший мужик, я тобі так скажу. Густаву не дозволив з місця зірватись, і про тебе подбав. Якби не Хілл, сумніваюсь, що непоміченими ми б пройшли. Тут скрізь люди Лютика, які дуужжеее скоро поплатяться за усі інтрижки.

Біля входу в жіночий корпус стражники стали по дві сторони від арки, не звертаючи на нас ані найменшої уваги.

—А Люцій? Що з ним буде?

—Він друг спадкоємця. Сумніваюсь, що його стратять, але покарають так точно. До балу він не має права чіпати обраних.

—І все одно, надто легко нам все вдалось.

—Ще раз тобі кажу! —з легким роздратуванням мовила Ванесса, зупиняючись біля дверей нашої кімнати. —Люцій тупий. За увесь цей час міг давно перемістити тебе з території академії, але сподівався, що усім зараз не до тебе. Охорону він поставив не вірну, котра при виді однієї печатки короля ледь свідомість не втратила у залюбки відправились на поле бою, не забувши при цьому й Люція забрати з собою.

Я зітхнула, з легким острахом дивлячись на двері своєї кімнати. Дивно усе це... знаючи Лютика, так легко він не здасться і вже завтра примчить прямо сюди.

—Не примчить. Наказ. Або він цієї ж ночі летить до Його Високості, або його стратять. Ходімо.

Нічого більше не пояснюючи, Ванесса штовхнула двері моєї рідненької кімнатки та пропустила мене вперед.

—Ріша! —підірвалась з ліжка Ци, вішаючись мені на шию. Як же я сумувала за ними... так шкода, що я сумнівалась у них. Яка ж я все таки дурепа!

—Привіт. —тихо прошепотіла, проковтуючи ком у горлі.

Коли ельфійка трохи відсторонилась, я помітила в куточку, на ліжку, сидячу Аріель, котра тихо плакала.

—Гей. —я зробила декілька кроків до неї та трохи посміхнулась, простягаючи руку.

—Пробач мені! —відразу ж почала дівчина, чіпляючись за мої пальці. —Я не думала, що він такий. Я ж сподівалась, у нас кохання, і про тебе він цікавиться лише в якості моєї подруги. Я не хотіла, аби все так сталось.

Цієї миті в моїй голові проскочила думка: А чи змогла б і я ось так вибачитись? Хіба відчувала б такий самий сором, як Аріель?

Ні. Ніколи. Я не заслуговую на таких подруг, адже декілька разів я ставала причиною наших чвар. Я відсторонювалась, а вони допомагали.

—З усіма буває, люба. —обережно присівши біля русалки, котра тут же притиснулась до мене, я почала погладжувати її спину. —Впевнена, тобі теж зараз не легко.

Розуміння того, що коханий користувався тобою, безсоромно пускаючи пил у очі, ще болючіше, ніж розуміння, що ти зрадила подругу.

—Годі шмарклями мірятись! —гаркнула Ванесса, безсоромно розриваючи наші обійми. —Завтра останнє заняття з нашою любою професоркою Доротті, а ви замість того, аби надолужувати з Орисією чотири дні, вирішили порюмсати.

—Я принесу чай! —скрикнула Ци, кидаючись до дверей.

—А я підготую питання для екзаментаційної перевірки. —Ванесса підійшла до шафи та дістала книги з декількома паперами, з гуркотом опускаючи їх на стіл.

—А я... —Аріель знову схлипнула, з жалем дивлячись на мене.

—Теж будеш вчитись! —командир Ванесса на зв’язку, їй богу. Мені б так легко людьми керувати, ото зажила б. —Чотири дні з ліжка не вставала, сьогодні на силу зібралась. Теж багато попустила. І як вас таких безвідповідальних земля носить?

Ми почали хіхікати, а потім задирати вампірку, котра вправно давала відсіч нам двом.

Чує моє серце, що цієї ночі спати ми не будемо.