Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Акуратніше! —гукнула Зура, сидячи на підвіконні зали й махаючи безтурботно ногами. От же відьма! Як і очікувалось, наш невеличкий конфлікт не залишився непоміченим і за розпорядженням королеви, ми покарані. Чудово! Прямо фантастично чудово!

Тепер я і Зура повинні були відмити усю залу після бенкету, перемити увесь посуд та видраїти столи. Але замість цього Пенні та Лорен працюють, а їх подружка спостерігає. Ну стерво!

—Дякую, що допомагаєте. —з посмішкою подякувала Ванессі, Аріель та Ци, котрі, на відміну від дракониць, за власним бажанням рушили зі мною відбувати покарання.

—Припини. Ми теж у цьому участь приймали. —сором’язливо мовила ельфійка, витираючи стіл.

—Якби я знала, скільки нам роботи дадуть, то я б врізала цій дияволиці по дружбі. —лише те й зробила, що фиркнула, Ванесса, жбурляючи ганчірку на підлогу. —Спасибі хоч територію поділили, а то за цю швабру віддуватись не дуже хочеться.

—Що ти там пробелькотіла, мілина? —виглядаючи з підвіконня, поцікавився мій головний біль. Краще б ганчірку до рук брала і мила тут усе, замість того, аби дівчатами керувати.

—Сказала, що ще слово з твоїх уст і ти збиратимеш щелепу по частинкам.

—Дівчата! —шикнула я, розуміючи, що й тут нам бійки вже не пробачать.

—Ти що робиш, дурепо? —заволала Зура, на яку випадково потрапила краплинка води. От же нестерпна! І як я могла з нею спілкуватись? Думала, якщо буду терпіти таку поведінку, то й її прихильності заслужу!? Дзуськи.

—Пробач, я ж випадково. —трохи роздратовано мовила Пенні, відсуваючи відро подалі.

—Зура, ти чому нам не допомагаєш? —здоровий глузд в Лорен прокинувся,вже добре.

—Хто я така, аби підлоги мити? Я з древнього роду аристократів! З древнього! Не вам мене життю вчити.

Усі, мов за клацанням пальців, вп’яли свої погляди у цю навіжену, і навіть в мене руки чесались, аби шваброю її переперезати.

—Лорен, ти що, сліпа? Он там пил витри. —вказала пальцем кут, чим ще більше розізлила своїх помічниць. Ну, не вдячна! Я б на її місці ніжки цілувала таким відданим подругам.

—Знаєш, що, Зура? Бери, і три!

І тут ми всі загальмовано покинули свою роботу, спостерігаючи за цим цирком. Всім було цікаво, чим же закінчиться?

Залишається лише сподіватись, що дівчатам вистачить розуму поставити на місце цю аристократку з папірчиком після академії.

—Що? Ну та й вали, невдячна! —гукнула дракониця в спину своїй “подрузі” змушуючи Ванессу недобре зашипіти.

—Даремно ти так. —тихо зробила зауваження Пенні, яка також потрапила під гарячу руку.

От що з Зурою не так? Невже корона настільки давить, що вона й подруг своїх не цінує?

—Відчепись від мене, Пенні. А ви чого вирячились?

Тепер погляд цієї божевільної був спрямований на нас, і усі, крім вампірки, поспішно почали працювати. Зараз мені найменше хотілось з нею конфліктувати.

—Гей, подружко. Пенні, чи як там тебе. —ну все, почалось. Якщо не я, так Ванесса тут всім задасть. —Чому ти терпиш те, як вона тебе принижує?

—Пенні, не слухай їх. —вмить скочила з підвіконня Зура, улесливо посміхаючись. —У нас ще роботи по самі вуха, а вони тут язиками чешуть. Дурні!

—Ти що, не бачиш? Вона ж навмисно тебе використовує. —а від вампірки негативом аж бурлить, навіть я не така безсмертна, аби знову зв’язуватись з цією нікчемою.

—Та мені не важко допомогти. —по дурному відповіла дракониця, знову починаючи драїти підлогу.

—Лорен розумніша, покинула цю звірюку і щасливіша буде. —набагато тихіше сказала дівчина, похмуро дивлячись на мене.

—Ванессо, годі. —користуючись ситуацією, я потягла її за собою та силоміць вирвала ганчірку з рук. —Ти краще перепочинь, а то стомилась.

—Нічого не стомилась! —одним ривком вириваючи ганчірку, проричала й знову повернулась до столиків.

Наступні пів години ми з дівчатами старанно мили столики та підлогу, і коли у нас залишилось роботи на декілька секунд, ну, може трохи більше, Зура запанікувала.

—Пенні, давай швидше! Що ти мов равлик?

—Я стараюсь, розумієш? —здавалось дракониця от-от розплачеться, але на міс Я Аристократка це зовсім не діяло.

Коли вона почала відкрито принижувати дівчину, тут не витримала навіть я.

—Стули вже свого рота, Зура! —мій голос дзвінко рознісся по залі, і навіть Ванесса за моєю спиною завмерла, не в тямках, що відбувається. —Хто тобі дав право ображати її? Пенні допомагає, а ти, замість того аби підлогу мити, лише й свариш її.

—Ти... ти... та хто ти така? —мов змія зашипіла дівчина, стискаючи пальцями сукню. Я хто така? А дійсно, хто я? Її колишній цуцик на побігеньках, випускниця Академії дружин драконів з статуеткою, і навіть те, що Густав мені пропозицію зробив, Зуру не здивує. Я ж безрідна! Без магії! Без особливих вмінь, пилюка під її ногами.

—Пенні, рідна, йди сюди. —ласкавим голосом мовила, проковтуючи образу.

—Пенні, ти нікуди не підеш! —помітивши розгубленість дівчини, наказовим тоном мовила ця мерзота. Мені шкода її, правда, шкода. Це ж що потрібно пережити, аби вирости таким стервом?

—Пенні... я не ображу тебе, обіцяю. Йди сюди. —простягнула руку, ще лагідніше посміхаючись.

В залі була напружена тиша. Вирвати дівчинку з лап розбещеної дракониці вийшло б тільки за її на те згоди. Але й залишити усе як є я не можу.

І ось, декілька не впевнених кроків у нашу сторону, і Зура вже спалахує, мов сірник.

—Зрадниця! —зашипіла дракониця, чим змусила її, тепер колишню, подружку пришвидшити крок.

Я з широчезною посмішкою відсалютувала дівчині уклін та підхопила відро з ганчірками, покидаючи залу.

—Вона сердитиметься на мене. —позаду я почула голос Пенні, і щось мені підказує, дівчина й сама не проти втекти від цієї божевільної.

—Значить, не подруги ви. —на слова Аріель ми лише похитали головою. Підтримка явно не її.

—Ви йдіть, а я митиму посуд. А потім і до вас приєднаюсь.