Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Ще чого! —вигукнула Ванесса, одним ривком забираючи в мене відро. —Підлоги драїли разом, і посуд разом митимемо.

На кухні нас зустріла миловидна жінка з чепчиком на голові.

Рукою махнула на дві гори посуду, сказавши, аби вибирали яку захочемо. Тааакк, на Зуру чекає багато роботи.

Пенні разом з Аріель, котра ніколи і нізащо не доторкнеться до брудного посуду, сиділи за столиком та весело щебетали про своє, доки я перемивали тарілки, Ванесса перетирала, а Ци складала по шафам. І все ж, невеличка подорож до іншого світу дала багато що зрозуміти... Справжня жіноча дружба існує! Кохання також не вигадка. А ще... у нашому світі ніколи не було такої шани до чоловіків, а протилежна стать ніколи не цінувала так своїх дружин. Ну або ж на моєму шляху траплялись одні козли!

—Вже вирішила, у чому йтимеш на бал? —я не відразу зрозуміла, що Пенні звертається до мене, але й відповідати не довелось, так як Аріель випередила.

—Вона ж майстриня на всі руки! Сама собі сукню шитиме. Головне, аби не перегнула і Хелен свідомість не втратила.

—Та Хелен тепер її на руках носить! —з легким смішком сказала вампірка, старанно перетираючи посуд. —Де це бачено, аби землянка отримала “Відмінно” на екзамені? Ріш, ти рекорди б’єш!

—Думаю, якщо зроблю щось не так, моє “Відмінно” їй не завадить скрутити мені шию. —вирішила дивитись правді у вічі я, адже Хелен, ще та заноза. Все повинно бути правильно, по правилам, за її на те бажаннями, а якщо ні — вважай, пропала. —Якщо хочете, я можу й вам з нарядами допомогти.

—Залишилось три дні, ти не встигнеш. —Ци співчутливо подивилась на мене, а потім посміхнулась. —Але дуже дякую!

—Хто сказав, що не встигну? Давайте так, сьогодні для Аріель та Пенні, завтра для Ванесси та Цирілли, а потім... так, знаю, в останню ніч перед балом зроблю щось для себе.

—А якщо не встигнеш? —моя ідея явно подобалась русалці, але й погодитись їм було складно. Я бачу, як вони піклуються про мене, але й нічого поганого у моїй допомозі немає.

—Встигну!

—Орисія! Орисія! —до невеличкої комірчини забігла Хелен, важко дихаючи. І що такого вона знову хоче мені сказати? Як я чудово впоралась? Або як сильно мене любить???

—Що таке? Зірка з неба впала чи що? —насміхаючись, запитала я.

—Гірше. Його Високість хоче тебе бачити.

—Що? —мої руки в воді, здавалось, оніміли, а серце по звичці пропустило відразу декілька ударів.

—Повернувся ненадовго і терміново викликає тебе.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно