Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Автор

—Як почуваєшся, боєць? —потріпавши Густава за волосся, мов маленького, поцікавився дядько.

Принц лежав на ліжку, увесь спітнілий та стомлений після тривалого катування з боку лікарів. Зате є й хороші новини, отруту вчасно вивели з його крові, але декілька днів спадкоємцю доведеться не солодко через хворобливі відчуття.

—Добре. Що там... —проковтнувши в’язку слину, Густав спробував підвестись, але під натиском чоловіка та головного болю вмить завалився назад. —смердючі щури?

—Загін твого батька декілька годин тому став на поле бою, змінюючи усіх воїнів. Вінгреди відступили, але не на довго.

—Це добре. Нічого не чути з палацу та академії?

—Все там добре, Густав. Не переймайся та відпочивай.

—Хтось мою рану отруїв, а ти кажеш, не перейматись? —з легким роздратуванням запитав, морщачись від нещадної ломоти в кістках.

—Поговоримо про це потім. А зараз... відпочинь і ввечері я повернусь з новими новинами.

—Кажи зараз.

—Ні! Ти ж божевільний, тут же дурницю скоїш?

Погляд принца спохмурнів, а рот трохи відкрився.

—Щось не так? Ми програємо? Вони пробрались до Анкровії? Кажи, Луїс, не зли мене!

—О Всемогутній, дай мені сил. —стомлено мовив чоловік, закочуючи очі. —Ми не програємо! Кажу ж, королівський загін тут, а там один воїн з легкістю впорається з десятьма вінгредами.

—Тоді що?

—Нічого такого важливого, я вже вирішую цю проблему.

—Щось не так в палаці. —не запитував, стверджував. Густав знову спробував встати, але дядько ще грубше втиснув його у подушки.

—Лежи, дурню! Себе не шкода, то народ пожалій. Без правителя Анкровія далеко не поїде.

—Де Джельвій?

—Я тут, Ваша Високість. —в кутку тихо причаївся радник, не зводячи очей з драконів.

—Густав, тепер за тобою наглядатиме мій вірний друг, Нейтон. Разом з Джельвієм, звісно. Ввечері повернусь!

Отримавши ствердний кивок, Луїс кулею вилетів з невеличкого причалу принца, розмашистим кроком йдучи до своєї відпочивальні.

Опинившись у такій же кімнатці, чоловік всівся за стіл та підтягнув до себе папір з невеличким пером.

“Мій королю, друже та рідний брате! Спішу повідомити, що ще одного зрадника розкрито, але вашому сину та моєму любому племіннику довелось заплатити за це. Джельвій, дрібна паскуда, отруїв Густава та сподівався залишитись непоміченим. Поки що я не підіймаю всіх на ноги, спочатку вирішив порадитись з вами. Якщо приберемо Джельвія, інші скриються і буде важче вивести усіх цих мерзенних тварюк на чисту воду. Але й наодинці з вашим сином я більше не залишу радника. Хочу повідомити, що на протязі двох місяців він активно зливав усю інформацію вінгредському королю, а вдома зібрав чимало коштів. Підозрюю, для втечі.

Прошу тебе, брате, повертайся! Годі, ігри затяглись. Ти знаєш характер свого сина, і знаєш його ставлення до Орисії. Він гостро відреагує на її зникнення, тому без тебе ніяк. Якщо з дівчиною щось станеться, Густав й себе знищить, і нас в могилу зведе.

Знаю, не час, але повертайся. Виб’ємо правду з тих, кого вже вичислили. Гра затяглась, Густав не справляється зі своїми обов’язками, рветься у бій та мозком не думає, а крім тебе він нікого не послухає.

З повагою, відданий Луїс.”

Розмашистим почерком написавши листа для короля, чоловік поспіхом сховав його в конверт та вийшов, передаючи найвірнішому послу.

—Зроби так, аби король якнайшвидше прочитав цього листа. Без нього навіть не повертайся!

—Але мене впізнають, непоміченим я звідси не вийду. —так само тихо повідомив юний син Луїса, хмурячись.

—З поміччю ілюзії у тебе все вийде. Лети, а я прикрию.

Чоловік поплескав юнака по спині, наостанок посміхаючись втомленою посмішкою.

На відпочинок Луїс витратив не більше п’яти годин, підриваючись на ноги та швидко перекушуючи на ходу.

За його думками, правитель Анкровії вже повинен бути в дорозі, а тому саме час розповісти усю правду його сину.

Густав лежав на ліжку, стукаючи пальцем по жорсткому матраці та інколи зводячи брови.

—Бачу, почуваєшся ти краще. —одним кивком голови дракон наказав вийти Джельвію та Нейтону, а потім присунув до ліжка стілець.

—Кажи вже, що сталось. Я з самого ранку не можу отямитись, і твої недомовки ще більше напружують.

—Розповім, якщо пообіцяєш не зриватись з місця та дослухати до кінця.

Відповіддю став хрипкий сміх принца, котрий обережно підтягнув тіло руками та схилився на поручні ліжка.

—Якщо сталось те, що аж ніяк не лежить мені до душі, обіцяти я нічого не зможу ні тобі, ні собі.

—Знаю, але все ж спробуй вислухати, а потім робити висновки та приступати до дій.

—Нема питань!

Луїс відкашлявся, переплітаючи пальці та схиляючись ліктями у коліна.

—Джельвій, королева Жезміна та її нащадки, Стефан з Алісою, і є тими зрадниками. Певен, що за ними стоїть ще хтось, але поки що це не відомо.

Обличчя Густава тут же перекосилось від злості. Стільки років зрадники не просто ходили за спиною, а й за одним столом сиділи, маючи нагоду будь-якої миті встромити ножа.

—А ще, Люцій скоїв величезну дурницю.

—Його ще бракувало. —проричав, скидаючи з ніг покривало.

—Та вляжся ти нарешті! —гаркнув Луїс, змірюючи племінника настільки важким поглядом, що хлопець навіть розгубився. —Він закоханий в Орисію, ти в курсі?

—Якщо для тебе це в новинку, то розслабся. Я дізнався про це одним з перших.

—Орисія зникла з академії.

—Що? —з силою скинувши зі своїх передпліч руки дядька, Густав все ж сів на ліжку та втиснув кулаки в матрац. —Як це зникла? Там охорони більше, ніж половина нашої армії!

—Так, але...

—Це його рук справа!

Принц підійнявся з ліжка та відчув легке запаморочення, але не зважаючи на це почав тягтись до свого одягу. Луїс відразу ж скочив зі стільця та схопив одяг першим, заводячи руки за спину.