Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Як ти міг? —з пекельною образою запитала. Я ж так довіряла йому, сподівалась, що це і є той самий друг, що в біді не залишить, і в радості порадіє разом зі мною.

—Дослухай мене, прошу! —кивнувши, я втупила у нього погляд повен ненависті та замішання. Його наміри мені зрозумілі, тоді... але що він робить зараз? —Пам’ятаєш, я подарував тобі кристал на ланцюжку? То не просто для ментального зв’язку. Кристал блокував усі сигнали від браслету, що дав тобі Густав. Таким чином, коли ти була у небезпеці, завжди з’являвся я. У мене був план нічого не робити, а просто дивитись, як тебе пошматують інші. Чудова ідея, чи не так?

Він ще й глузує? Господи, яка ж я дурна! І чому раніше не здогадалась?

—Перші рази тебе намагались прибрати дракониці, але потім... я почав прив’язуватись до тебе. —ага, так я і повірила. Прив’язався настільки, що з нетерпінням чекає, коли мене пошматують. Розумію, його сестру образили, але я тут до чого??? —Тобі часто приходили видіння, як Густав зносить мені голову з плечей. Це була моя ілюзія. Таким чином я хотів зародити у твоєму серці недовіру до принца, але все було марно. Ти вперто продовжувала тягнутись до нього і це бісило ще більше! Тоді я запитав, чим я гірший? Чим? Хіба не зможу відбити тебе у нього?

От же покидьок. Так затьмарився думками про помсту, що готовий грати у такі підступні ігри. Ненавиджу!

З очей бризнули сльози від розуміння, що мене з самого початку водили за носа, а я навіть не здогадувалась про це.

—Аби помститись Густаву, я вирішив відродити крижаних стихійників. Усі ті бальзамування... то моїх рук справа. Я безліч разів попереджав тебе, що тут небезпечно, аби ти негайно покинула це місце. Потім зрозумів, що не хочу тобі шкоди, тому від ідеї про відродження стихійників я відмовився. Заради тебе.

Та ти що, як благородно.

Люцій знову важко зітхнув, проводячи по обличчю долонею. Було помітно, як важко йому дається уся ця правда, але він продовжив.

—Коли ми купались в озері, це я навіяв тобі видіння, де тримаю на руках дитину. Я хотів від тебе дітей! Хотів побудувати з тобою сім’ю. Але ти лише віддалялась після кожного такого видіння, що й змусило мене придумати щось інше.

—Навіщо? Заради помсти? —тремтячими губами запитала, кліпаючи в намаганні позбутись зайвої вологи.

—Спочатку так. Але зараз ні. Потім Густав почав підозрювати мене у зраді. Я ж бачив це! Тому, в коридорі, коли я забальзамував трьох дракониць, серед яких була і Нора, ти відчувала пекельний страх. Це також була ілюзія, аби відвести від себе підозри та скинути усе на Луїса.

—Тобто ти все ж зрадник? —мені так хотілось почути правду, якою б вона не була.

—Ні. —непомітно для себе я видихнула, трохи розслабляючись. —Я ображений на Густава і хочу помститись, але я ніколи його не зраджував. Тут замішаний хтось інший.

Я згадала про слова, що казав мені принц. Зрадниця серед дівчат... і хто з них?

—Ніхто. —тут же відповів Люцій на питання, яке я так і не насмілилась озвучити. —Аріель, наївна, закохалась у мене і розповідала абсолютно усе про тебе. А Ванесса усе доповідала Луїсу, котрий відчайдушно намагався захистити тебе від мене.

—Тобто ніхто з дівчат не зрадив мене? —я широко посміхнулась, змахуючи сльози. Отже, я сама себе увесь час накручувала, а потім сама й віддалилась від них. Дурепа!

—Ні. Ріш, ти не повернешся додому. Ти станеш моєю дружиною і ми забудемо про увесь цей жах, як про страшний сон.

Ну от, хороші новини закінчились, час повертатись у реальність.

—Це зараз відбувається страшний кошмар, а те було моє життя! Я кохаю Густава! Чуєш? Кохаю! А тебе я не полюблю ні у цьому житті, ні в іншому!

Миттю спалахнула, починаючи кричати. Бісили його надії настільки, що я навіть луснути від злості могла. Після усього, що він зробив, ще сподівається на відносини? І це я не говорю про те, щоб пробачити його.

—Орисія! —рикнув, стрімко підіймаючись. —Ти перегинаєш. Відпочинь, за язик залишишся без вечері.

От же козел! Він ще й голодом вирішив мене заморити?

—Не потрібна мені твоя їжа. І ти мені не потрібен!

Я теж скочила з ліжка, вперто стаючи поруч з ним та з викликом дивлячись у вічі.

—Та кому ти така треба? Ніхто з драконів не візьме таку навіжену заміж. Тобі пощастило що я, один з найбагатших драконів в Анкровії, розщедрився та взяв тебе у дружини.

Я, мов риба на суші, відкривала і закривала рота, не вірячи власним вухам. Та як він сміє мене ось так принижувати? Не треба меня його щастя та такий чоловік. Дурень!

Він розвернувся та стрімко пішов до дверей.

—Ти куди? Нашу розмову не закінчено!

Та він навіть не здригнувся, продовжуючи виходити з кімнати.

Сподіваюсь, він здохне раніше, ніж до весілля дійде.

Двері голосно гримнули, а я швидко закрила рота рукою. Він же не почув те, що я сказала? Я не те мала на увазі і...

Коли двері знову прочинились, ледь не злітаючи з петель, я голосно ковтнула.

Люцій, з палаючим поглядом та важким диханням дивився на мене, а потім почав так само стрімко наближатись.