Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Поринувши у роздуми, Густав й сам не зрозумів, як зміг підпустити до себе ворога настільки близько, що той міцно вчепився гострими пазурами в хребет. З горла спадкоємця не вирвалось жодного стогону, але щелепи він стиснув настільки сильно, що здалось, ніби зуби от-от повинні розкришитись.

Спіймати зоровий контакт не вдалось, тому Густав різко смикнувся вперед, залишаючи шматки своєї луски в пазурах ненависника. Шкіра нещадно пекла, але знаючи впертий характер дракона, він продовжив ловити погляди вінгредців, навіюючи слабкість разом з непритомністю.

“Що ти робиш, дурню?” —роздався гучний рик Луїса, котрий тут же опинився поруч зі своїм племінником.

“Знищую сміття, дядьку.” —без особливого ентузіазму пояснив, продовжуючи вперто дивитись у вічі ворогам.

“Твій дар сильний, але й енергії він забирає нівроку. Припини і повернись до печери. У тебе відкрита рана!”

Воїни, що увесь час палко боролись за безпеку спадкоємця, почали змінюватись один за одним, доки інших негайно несли до лазарету.

“Ти чуєш мене?” —Луїс знову проричав, змикаючи щелепу на хвості білого дракона та з огидою виплюнув його кінцівку. “Гаразд, тоді направ дар у правильне русло. Навій вінгредам, аби вони боролись проти своїх же. Нас мало, Густав! Не можна так ризикувати.”

Ідея, яку запропонував дядько, помітно підбадьорила червоного дракона, але й почала злити. Злість була спрямована на самого себе, адже... невже він настільки дурноголовий, що не додумався до цього сам?

У голові повільно почало пульсувати, сповіщаючи про необхідність перепочити, але з новим завзяттям й боротись стало легше.

Анкровці здивовано дивились на те, як пащі їх ворогів почали розмикатись та обертатись в протилежний бік, та Густав лише задоволено фиркнув.

Вже через пів години ряди війська Вінгредії помітно прорідились, а кількість воїнів стала майже однаковою.

“Молодець. Ми далі впораємось самі. Повернись, будь ласка.” —більш м’яко попросив Луїс, з неприхованим задоволенням по живому відкушуючи голову дракона, що добровільно поліз до нього в пащу. Кров тут же бризнула на декілька метрів вперед, рікою стікаючи вниз разом з безголовою тушею худорлявого парубка.

Коли Густав в черговий раз похитнувся, ледь втримуючи крильми рівновагу, гер суворіше повторив:

“Я сказав, у печеру! Ми впораємось самі. Повернешся відразу ж, як відпочинеш. Геть!”

Спадкоємцю було начхати на слова дядька, але все ж він розумів, якщо зараз не відпочине — втратить свідомість і тоді військо розбіжиться, намагаючись допомогти йому.

“Дай знати, якщо ситуація погіршиться. “ —хрипким голосом попросив, а якщо точніше, наказав, розвертаючись та стрімко наближаючись до печери. Декілька анкровців летіли хвостом, незрідка відбиваючи від себе ворогів.

Неймовірно великими зусиллями Густав вчепився кігтями за урвище, знову набуваючи людської подоби.

Тут як тут біля нього почав крутитись Джельвій, повторюючи, що це була погана ідея, відправлятись ось так у бій. В лазареті декілька вправних німф та ельфійок обкрутили принца, не забуваючи широко посміхатись та інколи безсоромно розглядати оголене тіло.

Вже лежачи з перебинтованою спиною на невеличкому ліжку, Густав видихнув. Йому здалось, наче з душі камінь спав, адже він хоч щось зміг зробити для своєї країни. Нехай цього замало, та й бій не закінчено, але це краще, ніж нічого.

—Як почуваєтесь? —заходячи за великий камінь, що й усамітнював невеличку “кімнату” спадкоємця від сторонніх очей, поцікавився Джельвій.

—Дякую, добре. Звісток від Луїса немає?

Його Високість навіть посміхнувся, згадуючи, як спритно вінгреди проти своїх пішли.

—Поки ні, але ситуація стала набагато кращою. Їхній король не наважується випустити останній загони, та й те, що у нас на запас немає війська він не знає, тому добряче боїться нас.

—Це добре. Якщо дізнається, що наші останні воїни вже там, знищить цієї ж ночі.

—Не переймайтесь, Ваша Високість. Ми повернемось додому з перемогою, а потім відсвяткуємо бал, а потім...

—Годі вже! Ти надіслав до палацу мого листа про те, щоб загін мого батька негайно повернувся?

—Так.

—І чому їх так довго немає?

—Може, щось у палаці сталось, або...

—Вийди, я хочу поспати.

Джельвій зітхнув, дивлячись на принца, мов на комара, що тільки заважає своїм дзижчанням, але ослухатись не наважився та поспіхом покинув дракона.

А Густав тим часом наполегливо намагався зв’язатись з Лютиком, або хоча б з Орисією. Ні він, ні вона, ні хтось інший зовсім не виходили на зв’язок, чим ще дужче злили та змушували тривожитись спадкоємця.

На диво, ніч минула тихо. Вінгреди відступили, але не на довго. Швидше за все, лише для того, аби перепочити та скласти новий план. Це стало чудовою можливістю для анкровців, у яких кожний другий поранений.

—Густав! Густав, прокидайся! —ляснувши племінника по плечу, чоловік нахмурився, помічаючи, у якому стані його рана. Він швидко приклав руку до його чола, а потім присвиснув, розуміючи, наскільки висока температура.