Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

***
Варіон неквапливо підійшов до ліжка, де лежала Алісія, її обличчя було блідим, а волосся мокрим від поту. Він обережно торкнувся її лоба й відчув, що температура не знижується. Його власні сили тут не працювали, і це його дратувало. Хто він, якщо не може навіть цього? Коли лікар оголосив, що її стан настільки важкий, що в Алісії можуть бути марення, і вона взагалі дивом жива, Варіон вирішив його вигнати.

- Марення, — повторив він слова лікаря, випроваджуючи його. — Геніально, лікарю, це те, чого я не знав. Дуже дякую.

Двері зачинилися трохи гучніше, ніж було необхідно. Варіон провів рукою по обличчю, намагаючись опанувати себе. Він кинув погляд на Алісію, яка зараз виглядала зовсім тендітною, і важко зітхнув.

- Ти, Алісіє, явно маєш талант ставити мене у безвихідь, — пробурмотів він.

Він обережно змочив тканину у холодній воді й приклав до її чола. Через мить Алісія раптом слабко ворухнулася і щось пробурмотіла.

- Варіон, — почувся її хрипкий вигук. — Ти такий хороший… Ти такий… хороший, що можна було б… і закохатися.

Варіон завмер, а її хрипкий голос ніби повис у повітрі, заповнюючи тишу кімнати. Його серце на мить збилося з ритму, ніби пропустило удар. Але в наступну секунду він раптом розсміявся — гучно, щиро, майже безконтрольно.

Це було так… неправильно. Алісія — спадкоємиця імперії, вольова, сильна, незламна. Це та дівчина що при зустрічі з ним, замість привіт, приставила кинджал до його горла, а зараз лежала перед ним, виснажена і беззахисна, кажучи речі, які вона б ніколи не вимовила при ясному розумі. Він розумів, що це лише гарячка, але її слова все одно знайшли шлях до його серця.

- Алісіє, в тебе гарячка. Ти навіть не знаєш, що говориш, - не стримався він. 

- А ось і знаю, — прошепотіла вона з якоюсь дивною впертістю, відкривши одне око й хитро дивлячись на нього. - Думав я бігала за Аделією? Та трохи не так… Знаєш… я ж в дитинстві хотіла тебе поцілувати. 

Варіон застиг на мить, а потім сів поруч, не відводячи погляду, і поклав одну руку поверх її долоні, легко притискаючи до своєї теплої шкіри. Його пальці м’яко торкнулися її зап’ястя, ніби намагаючись повернути до реальності. Він помітив, що на її руці немає обручки Томаса. 

Цікаво вона її зняла чи загубила? - подумав Варіон та швидко відігнав ці думки. 

- Чого ж не поцілувала? - мовив дивлячись їй прямо в очі. 

- Бо так… — вона хрипко видихнула. — Тобі було сімнадцять, а мені десять.

Він спочатку замовк, потім не витримав і зареготав. 

- І ти це мені зараз згадуєш?! 

Алісія лише слабко усміхнулася, її погляд почав блукати.

- Варіон, а ти смішний… і добрий. Добрий король порталів…

Ці слова застали Варіона зненацька. Його обличчя на мить застигло, а погляд похолов. «Добрий король порталів». Вона вимовила це так, ніби це правда, ніби він справді такий. Але Варіон знав себе краще. Його руки були заплямовані владою, відплатою від тих кому допомогав, і це ніколи не здавалося добрим навіть йому самому.

Він відчув, як щось м’яке, тепле і водночас болюче заповнило його серце. Її голос — слабкий, нерівний через гарячку — відгукнувся у ньому несподіваним почуттям.

Варіон гірко всміхнувся.

«Смішний і добрий? Можливо, лише в твоїх мареннях, Алісіє,» — подумав він, але слова не вимовив.

Його пальці все ще лежали на її долоні. Він стиснув її трохи сильніше, майже безсвідомо, ніби намагаючись утримати щось неосяжне, щось, чого йому не судилося мати.

- Ідеально, — пробурмотів він, втираючи їй чоло й намагаючись вдавати спокій. — Тільки цього мені й не вистачало — щоб ти ще й гуморила, поки мариш.

Він змінив вологу тканину на її чолі, і мимоволі провів пальцями по обличчю, ніби це могло хоч трохи заспокоїти.

- Спи, Алісіє. Ти, мабуть, хочеш доконати мене цією ніччю, - сказав він з усмішкою. 

Алісія щось пробурмотіла, але слів він уже не розібрав. Вона заснула, залишивши його наодинці зі своїми думками.

***

Я прокинулась, відчуваючи, що голова ще важка, але тіло нарешті слухалось мене краще. Спека досі обпікала шкіру, але вже не так нестерпно, як раніше. Зітхнувши, я повільно піднялась з ліжка, притримуючи пальцями чоло.

Я була в одній нижній білизні, одягатись не стала, і так, було надто спекотно. 

Мені терміново треба освіжитись.

Напомацки я попрямувала до дверей, які були відкритими та з них світилось світло.  Я побачила там раковину і зараз це саме те, що потрібно. Мене зустрів запах пари та трав’яного мила. Не думаючи ні про що, я зайшла, відкидаючи з обличчя пасмо волосся, що вперто прилипло до чола.

Моє волосся та тіло все в липкому поту і це дратувало. 

- Кхм-кхм, — пролунало раптом з іншого кінця ванної кімнати, змушуючи мене завмерти.

Я підняла очі і побачила, як у ванній, наповненій гарячою водою, розслаблявся Варіон. Його плечі були оголені, а волосся трохи розпатлане. На його тілі більше не було синців та подряпин, схоже того разу, як я його бачила, він ще не встиг себе зцілити. Я затримала погляд на королі порталів довше, ніж мала б, і це не залишилося непоміченим.

Сині очі, зблиснули з ледь помітною іронією.

- Ти або приєднуйся, або забирайся звідси, — його голос був спокійний, але в ньому відчувалась знайома усмішка. Він злегка ковзнув по мені поглядом, швидко перевівши його на мої очі. 

Я мимоволі видихнула:

- Ой, що я там не бачила, — буркнула я крізь сонливість, поки мої мізки не усвідомили, що саме я сказала.

Мої щоки миттєво запалали, і я, мов на автоматі, різко відвернулась, схопившись за рушник та обмотавшись.

- Перепрошую, — мовив Варіон, нахиляючи голову, його голос звучав рівно, хоч у ньому читалась легка іронія. Він підняв одну брову, уважно дивлячись на мене. Здавалося, його більше цікавило не те, що я тут роблю, а моя реакція. — Що ти там сказала… не бачила?

Мої щоки миттєво запалали, серце закалатало, але я постаралася зберегти холоднокровність, хоч і погано це виходило. Не буду ж зізнаватись, що вже підглядувала за ним у ванній.