Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

- Обіцяю, — відповіла вона, дивлячись на вогонь із тією ж загадковою усмішкою, що весь час викликала в мене дивний неспокій.

Я прокинулась від дивного звуку, який ніби пробивався крізь тишу світанку. Це було щось схоже на гучне тріщання — ніби велика стіна повільно розходилась під чиїмось невидимим натиском. Звук лунав десь далеко, але водночас вібрував прямо в повітрі навколо мене.

Розплющивши очі, я побачила, що вже ранок. Тьмяне світло світанку пробивалося крізь гілки дерев, заливаючи галявину сріблястим сяйвом. Звук, що розбудив мене, наче згасав, і я вже сумнівалася, чи не наснився він мені.

Я потягнулась та рука занила від болі. Різко скривившись повернула голову, шукаючи Евеліну, щоб вилаяти її за те, що не розбудила мене вчасно. Та коли мій погляд обійшов місце, де ми зупинилися на ніч, мене охопило дивне відчуття.

Евеліни ніде не було.

Я підхопилася на ноги, оглядаючи галявину. Місце, де вона сиділа біля вогнища, було порожнє. Від нашої їжі залишився тільки попіл та трохи пилку. Через втому я навіть не бачила, що вона в їжу додала пилок. 

Я торкнулась своєї поясної сумки та заніміла від розуміння. Сумки, меча, кинджала немає! 

Хвиля холоду пробігла по моїй спині. Я намацала руку, де мала бути моя обручка, але пальці зустріли тільки порожнечу. Перстень зник.

Серце закалатало. Я озирнулася навколо, сподіваючись, що побачу її десь неподалік, що це якась дурна гра.

- Евеліно! — покликала я, але у відповідь почула лише тихий шелест вітру у траві.

Мій погляд упав на сліди біля вогнища, які йшли до лісу. Вона втекла. З моїми речами, обручкою, і, що найголовніше, з моєю зброєю.

Від автора: 

Евеліна

Тіньовий вартовий