Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

Варіон зник за дверима. 

Я прикрила очі поки король Супербії, в чому мати народила, залазив у воду, наче вперше бачила оголеного чоловіка, якого мені настирно показувало озеро правди.

Та коли почула плеск води, знову відкрила очі, дивлячись на магнетичного короля, що наполовину занурився у ванну. Міцні, рельєфні руки вперлися в край ванни, граційно напружуючи м’язи передпліч. Вода торкалася його злегка засмаглої шкіри, а краплі неквапливо стікали по жилавих кистях. Він відкинувся на спинку ванни, розслаблено закинувши голову назад, відкриваючи сильну лінію шиї та різьблений контур ключиць. Його груди ледь здіймалися з кожним глибоким вдихом, а під світлом мерехтіли рельєфні м’язи. Спокійний, впевнений, немов сама уособлена насолода.

Варіон тихо, майже не чутно, пробурмотів собі під ніс:

- Я й не думав від неї чогось потребувати, - підняв він голову.

Його погляд був задумливим, ніби ці слова відображали більше, ніж він хотів би зізнатися навіть собі. Але ледь помітна усмішка грала на його вустах, наче додаючи цьому зізнанню відтінок прихованої правди.

За мить голос Варіона пролунув голосніше, щоб почув його помічник:

- Знаєш, є одна річ… — він зробив паузу, а потім додав із легким сміхом. — Знайди сукню. Червоного кольору. Таку, щоб підходила саме імператриці.

Я ледь не розсміялась, почувши це. 

Русалки оточили мене, коли вода знову набула свого природнього кольору. Їхні голоси, солодкі й водночас холодні, звучали в унісон:

- А тепер те, що ми хочемо взамін.

Не встигла я відповісти, як сильні, слизькі руки зірвали мене з місця, затягуючи під темну, мов скло, поверхню озера. Вода обпікала тіло крижаним холодом, і серце здавалося ось-ось вискочить із грудей. Я закричала, але звук потонув у водяній гущі. На мить все потемніло.

Коли я отямилася, то вже була не біля озера, а в густому лісі. Навколо стояла тиша, яку порушив лише приглушений подих. Мене зустрів здивований, але водночас полегшений погляд Варіона. Його сині очі обмацували кожну подряпину на моєму обличчі, а потім нижче, і він зупинився на запʼясті. 

- Ти все ж прийшов, — тихо мовила я, не стримуючи емоцій. Мої руки інстинктивно обвили його шию, і я притиснулася до нього, ще вся мокра, з тремтінням у голосі.

Приємний аромат Варіона заполонив мої думки та я мимоволі видихнула гаряче повітря на його шию. На мить мені здалось, що король Супербії перестав дихати, адже його грудна клітина не рухалась, а потім він різко та голосно вдихнув. Можливо це від того, що я повністю мокра, бо щойно магічно винирнула з озера.

- Ти ж знаєш, що я завжди приходжу, коли ти потребуєш допомоги, — його голос приховував турботу.

Я розтиснула обійми, але не зробила кроку назад. Дистанція між ними скоротилася до мінімуму, і Варіон, не відводячи від мене погляду, тихо додав:

- Як тільки ти покликала мене, я примчав. Але це місце… — він роззирнувся довкола, вдихаючи прохолодне повітря. — Воно дивне. Воно не впускало мене.

Варіон ніжно опустив мою праву руку та накрив її своєю, не скорочуючи дистанції і це відразу зняло біль. Здавалось від нього йшло тепло, що проникає прямо в кістки.

- Дякую, - промовила тихо. 

Та раптово я відчула жар у своєму тілі, немов хвиля вогню підіймалася зсередини, змішуючись із крижаними відголосками озерної води. Моя свідомість розпливалася, ноги ставали ватними, а серце билося нерівномірно. 

- Щось не так… - ледве змогла вимовити. 

Варіон нахилився ближче, його погляд став напруженим, а рука торкнулася мого чола.

- Ти вся гаряча. Тобі недобре?

Я  хотіла відповісти, але голова різко закинулась назад та я не могла контролювати свої дії. 

Відчула лише, як Варіон миттєво підхопив мене, утримуючи в своїх сильних руках, і тільки стиха пробурмотів:

- Ти завжди примудряєшся вивести мене з рівноваги, Алісія…

І все, більше я нічого не бачила та не чула. 

Від автора: 

Обручка від Тома

Русалки з озера

Посередник Супербії