Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

Чоловік виглядав гордим, але на сцену піднявся інший, молодший чоловік.

- Це моє, а не твоє! — сказав він та відірвав відзнаку так, що рубашка в чоловіка порвалась.

І знову почалися звинувачення. Обидва намагалися довести, що вони заслуговують на це визнання більше. Їхні слова були сповнені заздрощів, але кожен у натовпі виглядав так, ніби розумів їхній біль.

Я вже не могла сприймати це спокійно. Щось у цих історіях відбивалося в мені самій. Вистави показували, як бажання стають нав’язливими, а заздрість отруює все навколо.

Раптом магія торкнулася мене, і я зрозуміла, що тепер сцена показуватиме мої бажання. Я побачила, як усі королівства жили в мирі без барʼєрів. Не було інтриг, ніхто не намагався перевершити іншого. Люди об’єдналися, створюючи новий світ, де війна стала лише спогадом.

Я відчула, як усередині мене розгоряється тепло.

- Це можливо… — прошепотіла я сама собі.

Але раптом хтось у залі закричав:

- Мир? Мир неможливий!

І все переді мною розлетілося вщент. Ілюзія змінилася: тепер на сцені панував хаос. Полум’я охоплювало все, люди кричали й гинули у вогні. Їхні обличчя були спотворені ненавистю й болем.

Я не могла поворухнутися. Відчуття цього хаосу затягувало мене, ніби це була не магія, а реальність.

- Ходімо! — голос Варіона повернув мене до тями.

Він схопив мене за руку й потягнув геть. Ми вибігли з амфітеатру, і лише на свіжому повітрі я змогла знову дихати.

- Тепер ти зрозуміла, чим насправді є Інвідія? — запитав Варіон, уважно дивлячись на мене.

Я ледь кивнула, намагаючись оговтатися від побаченого. Батьківщина Томаса, королівство Інвідії було небезпечним і розкривало найгірші сторони кожного.

Від автора:
Амфітеатр