Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

Огнеріс ліниво підняв голову, обвів мене поглядом зверху донизу, потім знову знизу догори, і флегматично фиркнув.

- З нею? — його сміх лунав так, ніби я була жартом, про який забули попередити. — Навіщо мені ця… худа і мала? Я і без того по вуха у проблемах.

- Вона десь твого віку, — холодно відповіла Астра, ледь помітно хмурячись. — І ти навіть не уявляєш, що ховається під цією легкою шкіркою. — її голос став різкішим, кожне слово було наповнене натяком на щось, чого Огнеріс поки не розумів. — Можливо, вже на цьому завданні ти зрозумієш, що недооцінювати її — твоя помилка. І це обійдеться тобі дорого.

Чому здалось, що вона говорить так, наче знає мене?

- Ха! — огризнувся він, підвищуючи тон. — Якщо вона така особлива, чому ти сама не йдеш з нею? Чи це твій спосіб позбутися зайвого тягаря? — його голос звучав саркастично, але нервове смикання руки видало, що слова Астри зачепили його.

Астра не відповіла одразу, лише стиснула губи, її погляд став крижаним.

- Тобі нагадати, що ти мені винен? — її голос звучав тихо, але в ньому читалася прихована загроза.

Огнеріс напружився, і його усмішка повільно зникла.

- Ось як… — пробурмотів він. Його погляд став холодним, але заперечувати він більше не насмілювався.

Він нахилився ближче до мене, його зверхність змішалася з роздратуванням.

- Чому я маю брати цю дівчину? Хіба ти хочеш, щоб після нашої першої вилазки тут залишилося пусте місце?

Ці слова вкололи глибше, ніж я очікувала. Я відчула, як гарячий потік обурення наростає десь у грудях. Їхні погляди, наче шпичаки, встромлювалися в мене, і навіть Астра, здавалося, дивилася з якимось хитрим задоволенням.

Моє тіло діяло швидше за розум. Рука сама дістала кинджал із сумки. Одним плавним рухом я метнула його. Лезо, просвистівши повітря, зрізало пасмо рудого волосся Огнеріса і з дзвоном врізалося в кам’яну стіну.

Запала тиша.

Огнеріс застиг, повільно торкнувся місця, де раніше було волосся, і, здавалося, вперше подивився на мене серйозно. Астра, навпаки, задоволено всміхнулася, її очі блищали, як у мисливця, що нарешті знайшов свою здобич.

- Що це було? — спантеличено прохрипів Огнеріс.

Я зробила крок вперед. Кожен рух був виваженим, і тиша, що мене оточувала, була ледь не гучнішою за будь-які слова. Витягнувши кинджал зі стіни, я обвела їх холодним поглядом.

- Наступного разу, Огнерісе, будь обережніший зі словами, коли обговорюєш когось, хто стоїть позаду тебе, — я крутнула кинджал в руці, немов закінчувала виставу. — Бо те, що ти вважаєш недостойним твоєї уваги, володіє зброєю точніше, ніж ти можеш собі уявити.

Я повернулася до нього. 

- І знаєш, якби я схибила, то пустим місцем була б тут не я.

На обличчі Огнеріса зʼявилася гримаса, в якій змішалися роздратування та… захоплення.

Астра тихо розсміялася.

- Ну що, Огнерісе? Думаю, ти щойно отримав урок, — її голос звучав задоволено, але погляд, який вона кинула мені, був уже поважним.

Від автора: 

Астра в подобі дракона

Астра в подобі людини

Огнеріс