т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Хмурий дядько. Е! Що ти хочеш: вони небесного царя розп’яли, а то б земного боялись... Звісно...

Бородатий штукатур. Половой! Половий підбіга. Сколько с нас?..

Прон. босяк. Они, стєрви, хуже чертєй! Вєрно... Чорта перехрести, він і пропаде, а етих і хрестом не проймеш...

Торговка. Бєдному человєкові й не потовпиться за ними.

Бород. штук. Бить їх, падлюк, надо! Вот і все... (Встає. Товариші його теж устают. Вони всі хрестяться й виходять. За ними зараз же входять Чиновник і Пан Трохим).

Черв. дядько. Так, так... (Входить половий і несе чайник і стакани, ставить їх коло дядьків). Що це?

Половий. Ничего-с... Попробуйте... (Наливає. Червоний дядько пробує). Чайок!

Черв. дядько. Ха-ха-ха!.. Чи не чортової душі люди!.. Дядьку Сидоре... Ану, покуштуйте. Дає шклянку хмурому. (Той куштує й хмуро посміхається).

Петро Йван. (До Чиновника, виходячи з-за стойки). А!.. Ніжайше вам... (Здоровкається з ними й зараз же одводить на край кону. Босяк почина нишпорить коло них. Швець і шпиг перестають балакать і дивляться спочатку на Чиновника, потім швець знова почина вмовляюче щось шепотіти. Він дуже блідий і, видно, хворий).

П’яний босяк (співає),

Да скло-ніл схі-лі-л...

Йєх га-ло-ву-шу-ку

Да на пе-ра-ву-ю-у

Йєх ста-ро-ну-у-шку...

Босячка понуро, не рухаючись, дивиться кудись мутними, п’яними очима.

Чиновник (тихо). Ну, как у вас?

Петро Йван. Да нічого... Штукатури всє наші... Нащот прокламацій недостаток. На бумажку больше склоняються...

Чиновник. На бумажку? Хм... Вы из полиции ничего не получали?

Петро Йван. Нєт... Був околоточний і говорив, што можна не замикать усю ноч... А прочеє - нічого...

Чиновник. Хм... Видите, распоряжение такое, чтобы завтра все к двенадцати часам были возле собора. Как только шось там такое выйдет, сейчас, значит, всем походом на них... Конечно с хоругвями, как следует... Бояться нечего, будут войска... Вот надо это передать всем... Бить всех, не жалеть...

Петро Йван. (понуро). Ну, тето вже... За государя постоїм... А вот тольки как нащот жидовських лавок... Січас бить чи потом?

Босяк підсіда до шпига й почина щось говорити. Той дивується, сердиться, але босяк розводить руками й знов шепоче.

Чиновник. С лавками? С жидовскими лавками церемониться, конечно, не следует, но нужно это не совсем открыто делать.

Петро Йван. А чого не одкрито? Ми за царя стоїм, от і всьо. Они наші враги... За нас войсько... Ми не розбойники... какиїсь... Ми воюєм... Они на нас,- ми на їх... Хто сильнєй, того й взяла...

Чиновник. Нуда... Но все-таки, чтоб это незаметно было, что от полиции...

Петро Йван. А чого, щоб не замєтно? Ми за правду... Щож тут ховаться... Я за царя на што вгодно пойду...

Чиновник. И прекрасно... Но, видите ли, это неудобно... Начнутся всякие разговоры... Темные люди, не поймут... А пусть будет так, как будто это сам народ... Понимаете?

Петро Йван. Дак все одно ж знають скрізь!..

Чиновник. Ну, где знають, а где и не знают... (Підходить шпиг). Что вам, Пантелей?

Шпиг. Надбавки просять.

Чиновник. Кто?

Шпиг (показує головою назад). Босяки. Говорять, разстроїм усьо, как не дасте зверх по два рубля...

Чиновник. Ах, с-сукины сыны!.. Никакой совести у подлецов нет! Как только заметит, что ты в его руках, так и начинает крутить... Придется дать. Дайте им...

Шпиг. А сапожник тетот просить п’ять рублей: жона, говорить, больна...

Чиновник. Ну, к чорту!.. А впрочем... Он что? Знакомства имеет?

Шпиг. Да, за ним всє сапожники з Подгор’я пойдуть...

Чиновник. Хм... Ну, дайте ему... Чорт бы их взял... Счет представите приставу, а не мне... Понимаете? Вы на угощение сколько взяли?

Шпиг. П’ятдесят рублєй. Уже всьо зрасходувал.

Чиновник. Вы, Петр Иваныч, обещали от себя угощение... Можно?

Петро Йван. Я своє слово держу повсегда...

Чиновник (до шпига). Ну, вот... Если нужно будет, к Петру Иванычу обратитесь... Так... А тепер нужно еще к Абрамову бежать, как там. Так смотрите-же... И вы, Пантелей, завтра, чтобы все к двенадцати часам были возле собора.

Шпиг. Слушаю...

Чиновник. Ну, до свидания.

Подає руку Петрові Йвановичу й виходить. Шпиг зараз же підходить до босяка й шевця. Балакають пошепки, нахилившись один до одного. Запасні в кутку стиха балакають з торговкою. Дядьки ввесь час балачки випивали, реготали, закусювали.

Петро Йван. (іде в кімнату до матери). Тут, мамо, Ванька будєть прибігать за водкою, так ви одставте десять бутилок і більш не давайте... Как кончиться,- скажете, що вгощення більше нема.

Софія Марковна. Яке вгощення?

Петро Йван. Моє... Я вгощаю тих, хто демократов буде завтра бить...

Соф. Марк. Ну, то й нехай б’ють, а нащож вгощення?

Петро Йван. Ет!.. Ви нічого не понімаєте...

Соф. Марк. Та защо-ж вгощать?.. Це ж не шуточка,- десять бутилок. Це ж копєйка!... Схаменися, сину...

Петро Йван. Одчепіться, мамо... Ви нічого не понімаєте... Я вам раз сказав, що за царя й за наш руський народ я все своє імущество оддам... І нікакіх більше разговорів!

Дядьки в цей час співають і цілуються.

Соф. Марк. Може б я хоч половину одставила назад? Га?.. Все ж одно босячня вип’є...

Петро Йван. Мамо!... (Грізно