т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Винниченко В.К.

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

Том 9

П’єса на чотири картини

Ольга.

Грицько - чоловік її.

Мартин.

Петро Іванович - брат Мартинів.

Софія Марковна - Мартинова мати.

Лія. Мазун. Сашко. Петрусь. Депертамент. Конспіратор. Васько - Товариші Грицька, Ольги й Мартина.

Чиновник.

Пронирливий босяк.

П’яний босяк.

Запасний салдат.

Торговка.

Червоний дядько.

Шпиг.

Швець.

Кухарка.

Дядько в свиті.

Дядько в чумарці.

Сивий поліцай.

Товстий поліцай.

Жвавий добродій.

Ліберал у котьолку.

Ліберал у циліндрі.

Дядько з батогом.

Абрам.

Алєксєй.

Робітник з кров’ю на лиці.

Жандарський офіцер.

Жандарський вахмістр.

Робітники, студенти, гімназисти, хулігани, поліція, дворники.

По-студентському вбрана кімната. По-під протилежними стінами два ліжка. Біля одного стіл, коло якого сидить Ольга, рахуючи прокламації. В задній стіні двері.

В стіну недалеко дверей стукають. Ольга встає, виходить у сіни й вертається з Лією.

Ольга. Ну?

Лія. Нічого не взнала. Фу! Чорт би їх побрав усіх, заморилась!.. Конспіратора дома не застала, а Мазун і не заходив туди... На вулицях маса хуліганів. Вони, як таракани, лазять тепер скрізь. Іду коло монопольки - стоять вони, багато. Рожі такі одчаяні, п’яні... «Эй - кричу - будем бить жидов»?

Ольга (хмуро). Божевільна!

Лія. Пхі! Наплювать!.. З ними треба, як з собаками: чим сміліше ти, тим вони трусливіші. Лаються. І сміються. «Тебя - говорять - первую будем бить»... От ідіоти!.. А ти що? Прокламації?... Це погромні?

Ольга. Да. (Роздратовано). Але це просто паскудство! Це... Я нарешті візьму і спалю всі прокламації. Це свинство! Ми сидимо цілу ніч, друкуємо... Робітники требують бумажок, чорна сотня запруджує город своїми прокламаціями, а ми... Ну, чого вони не приходять за ними?! Що це таке, справді?..

Лія... Не знаю... Вони повинні зараз прийти... Вони мабуть... Да! Ти знаєш? Забастували звожчики! Ні одного вже звожчика... Ти була в городі? Замічательно дивний вид! Тихо, торжественно і при тому людно скрізь... У всіх рожі такі таїнственні, празничні... чекаючі... Козачня цілими бандами роз’їжджає по вулицях, на кожному углі купи городових... Видно, всі до чогось готовляться... Гарно жить, Олька! Замічательно гарно тепер жить! Кипить усе, дрижить, росте...

Ольга (хмуро, рахуючи прокламації). Як кому... Я, принаймні, не бачу нічого дуже гарного... Погроми, арешти...

Лія. Єрунда! Погрому не буде... А хоч і буде... Ну, що ж? Будемо битись... Та ні! Погрому не буде! Вони бояться... Цей страйк ошеломив їх... Тепер вони уступлять... Кажуть, на днях виходить таки конституція... Це, розуміється, буде щось знамените...

Ольга (одкидаючись на спинку стільця й безсило пускаючи руки). Ні... Хай йому чорт... Не можу...

Лія (помовчавши). Що з тобою, Ольго?

Ольга. Зо мною?... Хм... Мовчить. Я раз бачила, як хлопчики кинули в ставок мишу... Вона пацнулась далеко від берега й почала плисти... А був вітер і хвилі піднімались. Миша плила то в один бік, то в другий, то в третій і, нарешті, втопилась. Мовчить.

Лія (здивовано). Ну?

Ольга. Ну, і втопилась. Втопилась, мабуть, через те, що не бачила берега й не знала, куди їй саме плисти... Хоч і мала сили плисти...

Лія. Нічого не розумію!

Ольга (з нудьгою потягуючись). Я - ніби ця миша... Я маю сили, а не знаю кудою плисти. Нема у мене того погляду, що у других: окинути ним усе життя, міцно задержати, запекти в душі його картину і тоді гордо, на пам’ять плисти... Мені треба бачить берег, як тій миші. А хвилі не дають бачити... В душі, як на новій квартирі: і все наче є, і нічого на свойому місці не знайдеш... З того часу, як Грицька випустили з тюрми, все к чорту переплуталось, і я вже не знаю, як жити. Ідіотство просто!

Лія (тихо, насторожено). Ти не любиш його?

Ольга (роздратовано). Ну, от! Я так і знала! Я так і знала, що ти це скажеш!.. Ну, чого... ну, чого б я не любила його? Того, що в його чахотка? Нуда, він мені, як мужчина, не подобається; як мужчину - понімаєш: як мужчину! - я не виношу його, не можу, не маю права виносити... Але ж ви не маєте права казать, що я його не люблю. Не маєте! Це гидко, це мерзота! Коли чоловік і жінка не живуть з собою, як самець із самкою, то, значить, вони вже не можуть любити одне одного?.. Паскудство!..

Лія (нахиливши голову). Коли це єстественно-необхідно, то...

Ольга. Глупості! Зовсім не необхідно! Гидко і більше нічого. Люди роблять усякі гидоти й оправдуються необхідністю. Мене просто казить це... Ах, Ліє, ти не знаєш, як це дратує... Це доводить мене до чорт-його-зна чого. Я люблю його, люблю і більше нічого... І ніхто не має права навіть натякати мені, що я не люблю його. Навіть ти!

Лія. Але ж ти сама мені...

Ольга. Да, да! Я сама... Я сама тобі казала, що, як мужчина - пойми ж ти, ради бога! як мужчина - він мені не подобається, але