т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Грицько (вдумливо). Для росту життя?.. Хм...
Мазун (жартуючи). А ви що, збираєте показанія, як треба жить?
Грицько. Да, цікавлюсь.
Мазун. Ви краще живіть, тоді й пізнаєте. Ну-с, Ліє, гайда! На біржу прийдете, Ольго?
Ольга. Розуміється.
Мазун. До побачення.
Лія. Будьте здорові.
Виходять.
Грицько. Хороший малий...
Ольга. Да... (Сіда на ліжко й задумується).
Грицько. Хороша парочка... Вони закохані?
Ольга. Хто?
Грицько. Та ця Лія і... як його... оцей... Мазун, чи як ви його називаєте...
Ольга. Не знаю... Здається.
Грицько. Да... Стоїть жить... Довго ходить по кімнаті. І скрізь брехня і брехня. Скрізь брехня. Вона так проняла собою все, що її навіть не помічають. Я тепер сам собі здаюсь похожим на людину, котра з свіжого повітря входить у хату, де все до того вже просмерділось яким-небудь смрадом, що люди звикли й не помічають його. Аж страшно!.. Дивиться в вікно. Он! Всі щось роблять і всі брешуть, бо роблять не те, що хочуть, роблять без охоти, примусом. О!.. Поспішають кудись. Хіба цей чиновник, що їде на звожчику, служить для себе, хіба він любить свою роботу? А цей звожчик хіба любить возити якихось чужих людей?.. Поділ праці... Хм... (Одходить од вікна й сідає на друге ліжко). Я думав, що життя буде якесь инакше... Я в тюрмі забув його і тепер,- як то буває з лицями знайомих, котрих довго не бачиш,- на лиці його бачу таке, чого б і не хотів бачить. Кашляє.
Ольга. Може б ти ліг спати? Їсти хочеш?
Грицько. Ні, не хочеться. (Задумується). Да... Иноді небезпечно засовувать далеко ніж самоаналізу... Дуже довго ковиряв і в серці вже дірка, через яку випадає всяка віра... Я в тюрмі думав - вийду на волю й буду жить так і так. В таких от випадках я буду робить те й те... Хм... А тепер через дірку, проковиряну самоаналізом, випада всяка віра і я не знаю, чи треба те робити, чи не треба... «Правда... Правдивість»... Я пам’ятаю, у мене серце замирало й билось, коли я уявляв собі, як я буду настільки дужий, що зможу буть правдивим!.. Буть гордим перед усіма, сміливо дивиться собі в душу!.. Це, значить, знати правду, знати, що є чистота й істина. А я чую, що не можу... не маю сили. Бо це значить, остатись самому, стати ворогом усьому минулому... А оправдання треба, треба... Треба злити, згармонізувати почування й розуміння... Бо так не можна жити. Але для цього треба наперед хоч каміня, щоб завалити дірку в серці й вірити... А каміння нема... Звідки я знаю - може правдивість справді є убогість, а зло не є зло, а тільки сила?.. Може, справді, правда в силі, а не сила в правді?.. Павза. І главне - що нічому й нікому нема віри... Я не можу ні в що вірити... Може так, а може й не так... Ех!
Ольга (встає підходить до нього. Сідає й кладе руку на плече). Важко, Грицю?
Грицько. Важко, Олю... Так важко, що... Ти пойми; я хочу робить, я маю сили... А в серці дірка...
Ольга. Це пройде... Втягнешся в роботу... Ти ж не зневірився в потребі організації?
Грицько. Та ні... Але ж цього мало. Я не хочу бути чиновником революції. Я хочу всею істотою робить. Я хочу буть гордим, я хочу знать що таке правда, що таке брехня, любовь, ненависть. Я хочу знать, на що я повинен опертись, щоб почувать себе гордим і чистим перед самим собою.
Ольга (тихо). Мені здається, що перш усього ми маємо обов’язки перед суспільством і окремими людьми. Коли ми їх виконуємо, ми чуємо себе гордими й чистими.
Грицько. «Обов’язки»!.. А коли вони давлять мою душу і я згину від них? Кому яка користь од цього?
Ольга. Значить, так треба...
Грицько. Ні... Це не те... Всякий обов’язок є щось насильственне, щось стороннє мені, а я хочу будь самим собою.
Ольга (тихо гладить його по голові. Гриць пильно дивиться на неї й одвертається). Ти став, Грицю, зовсім чужий зо мною... Чого?
Грицько. Ні, такий, як і був... (Помовчавши). Хм... Ось і зараз збрехав... Для чого?.. Щоб не обідить тебе?.. Твердо. Да я став чужий тобі... бо...
Ольга. «Бо...» Ну?..
Грицько. Бо ти стала чужа зо мною... Да, да!. (Встає, хвилюючись). Будем говорить правду... Будемо правдиві. Ну, скажи - я противний тобі? Да?
Ольга. Що за дурниці, Грицю? Звідки ти взяв цю єрунду?
Грицько. Я бачу. Я, як тільки ввійшов перший раз до тебе в кімнату,- я в куточках губ і очей побачив щось чуже, нехороше, холодне... Ти була рада, але я того не забув. Потім я придивився до його й пізнав, що то була... брехня... Я для тебе противний... Це видко...
Ольга. Грицю! Що за єрунда?.. Ти не маєш права говорить цього. Даю тобі моє чесне слово, щире, правдиве - я люблю тебе. Розумієш?
Грицько. Ти сама собі брешеш... Ти ж сама знаєш, що ти...
Ольга. Ну...
Грицько. Що ти... не жінка мені... Ти товариш, а не жінка...
Ольга. Ха-ха-ха!.. Я так і знала... Добре... Будемо правдиві... Знай: я ненавиджу, ненавиджу од всеї душі ці відносини... Це - скотство, це - недостойно розумних істот... Я дивлюсь на них, як на необхідне зло... Коли ти дивишся инакше на любов,- ну, тоді...
Грицько (тихо). Через що ж ти їх ненавидиш?
Ольга. Через те,
