т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Лія. Сила, сила!... Ви тільки й знаєте свою силу. Здається, є в житті й друге щось... Скучно з одною вашою силою.

Мартин. Не я даю її,- життя. Нарікайте на життя.

Лія. Ай-ну! «Життя»! Звідкіль ви знаєте, що тільки сила є в житті? Скажіть, пожалуста, взяв собі монополію на знаніє життя?

Мартин. А що ж ще є?

Лія. Є красота, любов, чистота, чесність...

Мартин (насмішкувато). Щирість, добрість, правда, справедливість... Хм...

Лія. Єсть і це.

Мартин (дратуючись). Та де? В головах тих, кому це вигодно? Дякую! З якої речи я повинен бути щирим, правдивим, добрим? Чому хитрість, лукавство, брехня гірше? Чого я повинен здержувать свої сили? Я нічим не хочу звязувать себе і - наплювать мені на всі моралі, на всі ржаві кайдани, що чіпляють на себе люди!.. Ви, Грицько, дуже помиляєтесь, коли думаєте, що правдивими можуть буть тільки дужі. Це - трусість і безсилість. Всі люди брешуть, всі до одного. І з того самого менту, як народилась сила,- народилась і брехня, бо брехня є сила. Моралісти брешуть інстинктивно, як інстинктивно кохаються. І похожі на дикарів, які ганяються за звірем з одними руками і предають анатемі нову для їх, але розумну силу - порох. Коли чоловік бреше свідомо, з розумом, це - ненормально. Але мораль видумана дужими для безсилих. Коли безсилі робляться дужими, вони заводять свою мораль, як новий хазяїн заводить нові свої шпалєри на квартирі.

Грицько (схоплюючись). Ні, так не можна, не можна!.. Тут немає опори... З такими правилами...

Мартин. Не треба ніяких правил!

Ольга (гнівно). Єсть тільки свинство! У свині теж нема правил. Що хоче, те й робить. Паскудство! З вами б і...

Мартин. Що? І говорить би не слід? Да?

Грицько (швидко ходячи по хаті). Ні, ні, так не можна! Це треба занадто... Я не схоплю своєї думки.. Це треба бути занадто бідним або багатим, щоб так думать... і жить... Тут нема місця для віри...

Мартин. А для чого вам віра?

Ольга. Ах, покинь, Грицю!.. Мене дратує ця балачка.

Грицько. Ні, підожди... Це цікаво... Це дуже цікаво. Тут, мені здається, корінь наших... Я думав про це... Ми страшенно дизгармонічні. От що! Да! Страшенно! Ми ростем розумом і не ростем душею. Ми тікаємо буржуазної, старої етики і з водою вихлюпуємо й дитину. Да, да! А етика повинна буть, повинна! Розум повинен бути в гармонії з кров’ю, з нервами, з тілом. А у нас нема. Ми дуже добре розумом розуміємо, що розпутство - гидке, що несправедливість - зло, ми розумом цілком щиро будемо до сліз, навіть до смерти боронити свої принципи, а тим часом, коли прийдеться говорить нашій етиці, себ-то нашим нервам, крові, темпераменту, ми робимо розпутства, несправедливості, гидоти. От у чому весь жах! От у чому дизгармонія! Нам треба оправдання! Нам треба виправдать себе. Я певний, що кожен з нас, заглянувши в себе, иноді лякається. Як? Ми ж - передові люди, ми - борці за правду, за добро, ми повинні бути чистими, високими. А ми так само, як і всі, ходимо в публічні доми, сидимо в кабачках, інтригуємо, сплетничаємо, брешемо, завидуємо... Ми тільки спочатку піднімаємся від ідеї, а потім ми стаємо чиновниками її. У нас уже фігура робочого десь пропадає й ми маємо якесь наукове розуміння: «рабочий клас», «маса» і т. д. Ми... (Почина кашлять. Кашляє довго, схопившись за груди).

Ольга. Годі про це... Це тебе хвилює... Замовчіть, Мартине...

Грицько. Ні, підожди... Це цікаво. Ми й так дуже рідко балакаємо про це. Це наша велика хиба, що ми такі питання зоставляємо десь позаду. Це велика хиба! Ми вимагаємо від агітатора, щоб він прочитав те і те, щоб він знав нашу програму. І зовсім не цікавимося, яка його етична програма. Він може бути самою подлою людиною - нам нема до того діла, це, мовляв, його приватне життя... Та в чому наша громадська робота? Що ми повинні нести робітникам? Ми повинні зробити їх дужими, ми повинні їм дати ідеал, протилежний грязній теперішній дійсності. Та хіба може робітник повірити, коли бачить, що я - той, котрий говорю йому про боротьбу, про сміливість, я - трус, самий жалкий трус? Хіба він може повірити в необхідність чесности, коли він знає, що його учитель-агітатор позича гроші й не вертає? Хіба тільки в тому вчення соціялізму, щоб знати про знищення капіталізму? Знищення капіталізму є засіб, а ідеал соціялізму є гармонія життя, життя широкого, повного, великого! Ми це випускаємо з виду. Це нещасна доля всіх великих ідей, що вони попадають до маленьких людей. Спершу ці маленькі люди жахаються її, ненавидять, бояться, соромляться дивитись на її блискучу наготу. Далі вони насмілюються. Потім набираються одваги й хапають її. От тоді настає каюк їй. Вони тягнуть її на базар, одягають її кожний в своє лахміття й так завішають її своїми брудними латками, що творець її напевне не пізнав би. А у нас таких хоч одбавляй. Він схопиться за один палець ідеї й дума, що тут усе, бо нема ж сили підвести голову й побачити всю ідею.

Мартин. Що ж ви хочете, щоб ми тільки манахів приймали в організацію?

Грицько. Я нічого не хочу, бо сам не знаю, чого саме треба хотіти. Я тільки бачу, що ми - дизгармонічні, що ми не піднялись до нашого розуму, що ми витягуємся головою вгору, а серце, тіло осіда до землі. І получаються безглузді якісь фігури, якісь свині з шиями жирафи... От ми тепер ждемо погромів, ждемо прояву суспільної дизгармонії. Як ми ждемо? Ми ждемо її розумом. Ми пишемо прокламації, але пишемо їх офіціяльно, холодно, хоча вони наче й пашать запалом. Ми говоримо про зброю і стараємся одне одного перебрехати. Ми робимо забастовки й піднімаємо цілий ґвалт, що забастовка проходить без формальної постанови комітету. Щось жорстоке, страшне