т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Грицько (мовчки ходить по кімнаті). Мені здається, що ти сама себе обманюєш... Я хворий і противний тобі... Це видно.

Ольга (гнівно). Я з тобою балакать не буду, коли ти будеш дурниці говорить... Паскудство!

Грицько. Сердитись нема чого... Поговоримо спокійніше... Я багато думав про це... Я хочу буть правдивим і скажу, що думав. Нам треба розійтись. Підожди, дай я скажу. Нам треба розійтись. У мене чахотка. Через неї я противний тобі. Вона буде тягнуться літ 20-30. Я не маю ніякого права вбивати твоє життя... От і все.

Ольга. Ти ненормальний... Більше я тобі нічого не скажу. І паскудство! Паскудство так думать про мене. Грязно, паскудно... Я ненавиджу ці відносини й більш нічого. Розумієш ти?! Це все, цього досить... Ах, ви всі мужчини - такі гадості, грязні, розпутні! Вам важко уявить собі людину, котра з огидою відноситься до цього. Ви всі - й революціонери й не революціонери - тільки й знаєте з женщиною такі відносини.

Грицько. Цілком нормальна річ.

Ольга. Паскудство!

Грицько. Е! затвердила... Через що паскудство?

Ольга. Убирайсь, я з тобою говорить не хочу.

Грицько. Як хочеш... (Мовчання. Ходить). Я знаю, ти можеш принести себе в жертву для обов’язку. Але я не хочу буть чиїм-небудь обов’язком...

Ольга (скипівши). Скажи прямо: «я хочу розійтись». Це буде принаймні правдиво... Ти ж хочеш буть правдивим... Нащо ж крутить?

Грицько. Ти несправедлива, Олю. Ти сама знаєш, що ти говориш дурниці.

Ольга. А! знаємо ми вас. Ви ж, мужчини, не можете жить без женщини... Яка ж то любов буде без цього паскудства?

Грицько. Для чого іронія? Ми балакаємо серйозно. І це питання серйозне.

Ольга. Ах, одчепись ти від мене... Ну, розходься, розходься... Я не держу тебе... Іди хоч зараз... Іди, шукай собі любовницю. А я не можу, не хочу!.. (Почина плакать).

Грицько (підходить. Розтеряно). Ну, от... Олю!.. Олюсю... Ну, не треба... Забудь... Прости... Олюсю... Хороша моя...

Ольга. Я тебе так ждала... а ти..

Грицько. Ну, не треба, годі... Прости... Я вірю тобі... Не будемо більше про це говорить.

Почина кашлять. Ольга підводить голову й дивиться на нього.

ЗАВІСА.

Сцену поділено на дві хати. Одна більша - чайна. Просто двері на вулицю, поза стойкою праворуч двері в другу кімнату. На стінах царські й генеральські патрети, картини з японської війни, правила и т. и. патріотичне. Попід стінами столи, за якими сидять гості. Поміж столами бігають двоє чи троє полових у довгих кольорових сорочках і розносять «пари чаю». За стойкою, заставленою закусками - Петро Йванович, дуже схожий на свого брата Мартина, тільки старіший.

Друга хата, в яку ведуть двері з чайної, обставлена просто. Попід одною стіною кушетка, попід другою столик з стільцем, шафа. Проти дверей у чайну в другій стіні (праворуч) другі двері в кухню. На кушетці сидить Софія Марковна й щось шиє.

За столами в чайній сидять: у самому кутку зліва двоє запасних салдатів і торговка, коло якої на лаві стоїть кошолка. П’ють чай. Правіше од них, недалеко дверей, за другим столом - троє штукатурів у «руських», забризьканих глиною, сорочках: один бородатий, рудий; другий безбородий, кирпатий; третий чорнявий. Ближче до кону під лівою стіною сидить компанія заможних дядьків: один сивий, похмурий; другий русявий, молодий; третій червоний, з довгими вусами. Всі троє п’яні. Коло них - двоє босяків і босячка; один з них, зовсім п’яний, співає, пронирливий слухає. Далі до стойки швець і якась «інтелігентна» особа (шпиг). Кілька столиків порожніх.

Червоний дядько. Половий!.. Половий! Половий біжить. Горілки!..

Половий (озирається на Петра Йвановича, який хмуро дивиться на них). Не полагається у нас водки...

Черв. дядько. Мені водки й не треба... Горілки давай!.. Знаєш?.. Кандиба, брат, гуляє!.. Пр-рогуляю все... Рішу!..

Петро Йванович. Слиштє, земляки!.. Ніззя кричать про такиї предмети... Водки не полагається у нас. Тут чайна.

Черв. дядько. Говори!.. (Тихіше до полового). Таскай півбутельки... Не рябєй!.. (Половий нерішуче йде й шепоче щось Петру Йвановичу. Той хита головою, половий вибіга в кімнату, бере з шафи горілку, перелива в чайник і несе). Я бррат, так рішив: ви у мене землю однімать? Харашо... Запрягай коні... Продав і гуляю... От і однімай... Х-ха! Мазепня чортова... А заробить?... Ти спав, пропивав, а тепер у мене однімать?! Бач, яку слободу собі найшла... Нєт, брат,- я старий салдат... Служівий, вєрно?

Запасний. Єто проти чого?

Черв. дядько. От проти єтой самой слободи... Землю, говорю, наши мужики збираються однімать... Слобода, значить, така їм вийшла. У панів і в своїх... Да от пропить її всю весь мармалад. Вєрно?

Хмурий дядько (глухо). Говорять, усмиреніє буде...

Запасний (важно). Єто всьо димократи...

Черв. дядько. Димократи?

Запасний. Да... Коториї проти государя йдуть... Сто они такое баловство дєлають...

Торговка (дзвінко, не озираючись). Коториї маніфестації розкидають по базарю!

Черв. дядько. Що ж воно,- студенти чи що?

Пронирливий босяк. Жидова, от хто!

«Інтелігентна особа» і швець шепочуться.

П’яний босяк (співає, схиливши голову на руки).

Йєх, маль-чі-ші-чі-ка-а...

Да біде-ня-жі-чі-ка-а...

Да скло-ніл, схі-ліл

Йох га-ло-ву-шу-ку...

Черв. дядько (не розуміючи). Ну?

Прон. босяк. Ну й заводять бунтації. Хотять свого царя поставить. Нашого, значить, скинуть, а свого поставить... Понімаєш, какая плепорція?..