т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Софія Марковна, витираючи очі, виходить у праві двері, що до кухні. Мартин зараз же підходить до дверей, що до чайної, й пильно дивиться в щілинку.

Червоний дядько. Ану, скільки з нас?

Половий (підбіга). Двє пари чаю... Чайник настойки... Яїшниця...

Черв. дядько. Та буде... Скільки за все?

Половий. Січас... (Рахує й подивляються на Червоного дядька). Два рубля десять.

Черв. дядько (мляво). На...

Підводяться, хитаючись, і виходять. П’яний босяк спить. Босячка скам’яніла. Запасні шепочуться. Полові в другому кутку теж шепочуться й сміються. Петро Йванович в задумливій, понурій позі. Мартин одходпть од дверей і ходить по хаті.

Вбіга кухарка, дівчина з села.

Кухарка. Ох, матінко! Це ж панич! Де це ви взялися в нас?

Мартин (хмуро). З неба впав.

Кухарка (виймаючи якусь посуду з шафи). Чисто що з неба... Я вже думала, що вас знов у тюрму взяли...

Мартин. Та й зраділа?

Кухарка. А чого ж би раділа? Оттако! Я вже й так скучила за вами.

Мартин. Як собака за цибулею?

Кухарка. Е! більше!..

Мартин. Чом же ти тоді не прийшла до мене?

Кухарка (лукаво). Коли?

Мартин. Сама знаєш... Нащо збрехала? Хіба я тебе силував?

Кухарка. Еге!... Коли ж ви будете балуваться.

Мартин. А хіба я тобі казав, що не буду?

Кухарка (змішавшись). Н-ну... От я й не пішла того.

Мартин. А тепер прийдеш?

Кухарка (кокетливо). Хто його зна... А хіба ясла до коней ходять?

Мартин. Як коли, то й ходять… Прийдеш?

Кухарка (вибігає, кидаючи обіцяючим поглядом). Не знаю!..

Мартин хмурий ходить.

П’яний босяк (прокидаючись, до босячки). Дай огурца... Лукер’я... Слиш?.. Лукер’я!.. (Босячка не рушиться). Петр Іванич!.. Соблаговолітє огурчика... єдиного!..

Петро Йван. Дай йому огурца.

Половий виймає з-під стойки й дає босякові.

Шпиг (до Петра Йвановича). Долго їх нєт.

Петро Йван. Да...

В кімнату входять Софія Марковна й Ольга. Мартин, здивований, нахмурюється.

Ольга. Драстуйте. Насилу вас знайшла. Важко дихає й непомітно озирається.

Соф. Марк. Єто до тібє... Мартусь. Прийшли аж на кухню... Присядьте в нас... Звиніть, што так у нас... Торговиї люди.

Мартин. Як же ви знали, що я тут? Я тут ніколи не буваю...

Ольга. Я заходила до вас. Нема... А тут... Ну, одним словом, я опинилась коло цього дому. І подумала: «ану, на всякий случай, може він тут», і зайшла... Фу! Я так бігла... Слухайте, дуже важна справа...

Мартин (до Софії Марковни). Мамо, вийдіть на часинку. Нам треба побалакать.

Соф. Марк. (поспішно, пильно оглядаючи Ольгу). Бесєдуйте, бесєдуйте... Можеть, они шось закусили б?.. Яішничку можна свєжую... А то й...

Ольга. Ні, дякую... Не треба, дякую.

Мартин. Не треба, мамо. Йдіть.

Соф. Марк. Ну, як сібе хатітє... Ну, то хоть чайку... Как же так? Гості прийшлі, а ти, сину, так принімаєш...

Мартин. Мамо!..

Соф. Марк. Ну, бог з вами... Бесєдуйте... Виходить.

Ольга. Це ваша мати?

Мартин (жорстко й холодно). Да.

Ольга. Ну, так річ втім... (Встаючи, гнівно). Ні! Це ідіотство! Це... Слухайте, цього не можна допустить!..

Мартин. Та що таке?

Ольга. Грицько, Лія й Мазун зараз передяглись, замазались і йдуть у вашу чайну наблюдать хуліганів...

Мартин (озираючись). Тихіше кажіть... Там чайна... Тільки не моя, а мого брата... Ну...

Ольга (тихіше). Ну, так це безумство!.. Цього не можна допустить. Вони не видержать ролі й попадуться. А для Грицька знов тюрма - це смерть.

Мартин. Ну, що ж я можу зробить?

Ольга. Я не знаю... Уговорить їх треба... Це ідіотство!.. Я ждала їх коло чайної - нема їх. І зайшла сюди, думала - вас найду... Ах, це таке безумство... Я знаю, Грицько це навмисне... А ті ідіоти й собі...

Мартин. Та може вони й не прийдуть?.. Справді, ідіоти!.. Тут шпигів повно.

Ольга. Ні, вони прийдуть... Слухайте, ходім на вулицю... Зустрінем їх. Ми станем коло чайної...

Мартин. Ні, коло чайної неконспіративно. Мене тут знають. Брат може пакость зробить... Хм... Що ж тут зробить?.. Їй-богу, ідіоти!.. Передяглись, кажете?..

Ольга. Да.

Мартин. Їх можна впізнать?

Ольга. Трудно. (Сіда на ліжко). Я не знаю, що я буду робить, як Грицька арештують... І за таку дурницю... Хоч би за діло... Фу, паскудство!..

Мартин. Хм... Я зараз крім того не можу йти... звідси. Я навмисне прийшов сюди, щоб якось випитать у матери, коли погром буде... Я повинен узнать... (Ходить і зупиняється коло задуманої Ольги. Сідає й несміло бере її за руку).

Ольга (холодно). Це що таке. Знов? (Вирива руку).

Мартин понуро дивиться перед себе. Потім встає й почина ходити по кімнаті.

П’яний босяк (співа).

Дде-е мель-чіші-чі-ка-а...

Йєх бідня-жі-чі-ка...

Ольга. А ще сильним себе називає... Хм... Ви - раб... Сильний має самолюбіє, сильний панує над собою... А в вас і