т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Дядько в чумарці (схоплюється з гнівом). Та вони ще й бунтують?! Ще не хотять нам землі дать?!.. Та... та... розірвать їх!

П’яний босяк. Бей жидов.

Лія (до Мазуна). Тепер ви все розумієте? Да?

Прон. босяк (ще з більшим пафосом). Товариші! Завтра вийдьот цінкуляр про землю... Слухайте сюда всі!.. Завтра вийдьот цінкуляр... Жиди й пани хотять по тетой причині здєлать бунт... Не дать їм бунтувать...

Дядько в чумарці. Не дать!..

Прон. босяк. Завтра в соборі будеть молебствіє за царя... Жиди хотять прекратить нам молебствіє... Приходьте усє в собор хто з чим попаде...

П’яний босяк. Рррр... Бей жидов! Урра!..

Дроворуб (піднімаючи сокиру). А з цим можна? (Регіт).

Петро Йван. (суворо). Господа!..

Прон. босяк. Всьо можна!.. Не жалєть їх!..

Петро Йван. Господа!.. (Стихають і дивляться на нього. Пронирливий босяк зліза з табуретки і кричить: «ш-ш!»). Господа!.. Нада говорить по совісті й по правді... Про землю нічого правильно сказать ніззя...

Прон. босяк (схоплюючись). Як-то ніззя?

Шпиг. Петро Іванович!

Петро Йван. (твердо). Ніззя!.. Бо ніхто ще не знаєть, какой то маніфест. Не нада обманювать народ...

Прон. босяк. Як обманювать?!.. Сам пристав... вам...

Петро Йван. Пристав тоже не знаєть... І того не может бить, щоб землю одбирали... Чипуха! Що жиди й пани бунтують - ето правда. Що нада їх усмирять - тоже правда, бо они хотять здєлать такоє, шо нікада не було. Они хотять здєлать димократськую республику. То значить, шо они хотять, щоб не було царя, поліції й начальства. Того не може буть, бо бог сотворив ето не так. Бог сотворив усяких звірей і животних. Всякий животний повинується другому животному. Єсть менші, єсть старші. Так само й люди... Када усє будуть равні, то яка мінє заслуга, шо я пріобрів сібе імущество? Нікакой. Ти заработай... Када всі равні, то всі перегризуться... Того не може буть. Нікада всі равні не будуть, бо єсть один товщий, другой тонший, один вищий, другой нижчий... То правда, шо народ бідує, но только по какой причині? Необразованость... Дурак наш народ!... Не вмєєть сібє на положеніє поставить...

Шпиг. Та позвольте!.. Как ви говорите?.. А жиди разві...

Петро Йван. Жиди умниї!. Через то они й давлять наших... Їх нада бить не за ето, а за то, шо они димократи й димократськую республику хотять... Будь і ти умний!.. Не будь дурак...

Прон. босяк хутко вийма з-за пазухи бумажку, підсіда до дядьків і почина їм читати й поясняти. Шпиг підходить до Петра Йвановича і почина пошепки говорити щось. Петро Йванович суворо слухає, потім одвертається й голосно каже.

Петро Йван. Ви так думаєте, а я так...

Шпиг одходить до дроворубів і теж почина шепотіти.

Мазун. А Мартинів брат все-таки чесний чорносотенець...

Лія. Да... Він убєждьоний хуліган... А це просто наняті агітатори... Що він їм читає?.. Ану, Мазун, послухайте. Мабуть, прокламація їхня.

Мазун. Можна. (Встає, розвязно підходить до дядьків і підсідає. В чайній стоїть гудіння від таких балачок).

Грицько (з ніяковою усмішкою). А знаєте що, Лія?.. Я находжу, що вони нічим не відріжняються від нас.

Лія. Як-то?

Грицько. І ми брешемо, й вони брешуть... І ми й вони стараємся засипать прірву між розумінням і почуванням. І ні в нас, ні в їх нічого не виходить.

Лія. Я вас не розумію. Яка прірва? Як ви можете навіть зрівнювать.. Це ж одброси общества, продажні душі...

Грицько. Тихіше говоріть... Що значить - одброси общества? В суті своїй, в своїх почуваннях; в своїй, так сказать, природній етиці, ми всі однакові, бо у всіх однаково вона розходиться з розумом. Хіба у нас нема продажних? У нас, передових?..

Лія. Ви, Грицьку, єрунду говорите...

Грицько. Чого єрунду? Чим ми зараз кращі за того босяка? Ми сидимо тут і брешемо для того-то і того-то, а він бреше для своєї ціли... Суть одна. А розумом і він, і я знаємо, що брехать погано...

Лія. Тут не можна спорить, а то б я вам доказала, що ви дуже помиляєтесь.

Грицько. А отой дядько кращий за нас, він не такий дизгармонічний, у його невеличке розуміння більше рівняється почуванням...

Лія (роздратовано). Я не понімаю... «Той дядько лучче за нас». Чим? Тим, що він, як дикий звір, готов бить євреїв? Да? Що вони зробили їм, оцим скотам?

Грицько. Я розумію: ви, як єврейка...

Лія. Я - стількиж єврейка, як українка... І тут зовсім не єврейство... А мене обурює, що звір завжди кидається на слабого... Євреї не можуть захищатись,- значить їх можна бить.

Грицько. Зовсім не те...

Лія (перебива). Ай-ну!.. Мовчать. Мене тільки дратує, що я сама собі ізміняю... Я зовсім не мушу так реагувати на це... Я знаю, от зараз я вже знаю, що кожне явище треба встрічать з сознанієм, з вніманієм. Тоді воно більше дає... А «сознаніє» як раз зчезає... Реагує одне «чувство»...

Грицько. Хм... Я ж про це й кажу вам, що у нас нема гармонії «чувства и сознания»... Або одне, або друге...

Лія. Ай-ну!.. Ви говорите, що хулігани - озирається, тихіше,- що вони брешуть і ми брешем... А я зовсім про друге. Мені наплювать, чи я брешу, чи ні... А мене злоба бере, що мене кожне явище так схвачує, що я в йому верчусь, як щепка...

Мазун (підходячи). Ви подуріли?.. Ви звертаєте